Насправді вона – твоя

– Дядя Ігор, дивися, що я намалювала, – п’ятирічна Оленка вмостилася в Ігоря на колінах та тицьнула йому своє малювання під самого носа.

– Я ж так нічого не бачу, – розсміявся чоловік.

– А ти дивися краще, – надула губенята мала, та вже за мить захоплено пояснювала далі. – Ось це – я, тут – мама з татом, а оце – ти з тітонькою Світланою.

– Ти знаєш, Ігорю, мені іноді здається, що моя донька тебе любить більше, ніж мене, – підійшов до них Володимир, узяв дівчинку на руки, хмуро зиркнув на найкращого друга та звернувся до дочки. – І татові покажи, що його принцеса намалювала. Ого! Так ти у нас справжня художниця.

– Мама, мамуся, а тато сказав, що я художниця, – радісно похвалилася Оленка Ірині.

Ігор лише зараз помітив, що жінка зайшла до кімнати й завмерла на порозі. Ірина перевела напружений погляд з Ігоря на Володимира, ніби чогось очікувала.

Скажеш таке, – сердито буркнула на чоловіка.

Минуло вже багато років і зараз Ірина була для Ігоря лише дружиною його найкращого друга. Колись же він кохав її. Кохав до нестями. Просив дочекатися з-за кордону, доки заробить там грошей на весілля. Та вона не дочекалася. Коли Ігор повернувся, Ірина уже вийшла заміж.

– Чому? – запитав Ігор у неї при зустрічі.

Що ти можеш мені дати? – відповіла абсолютно спокійно. – У тебе навіть на весілля грошей не було. Я не хочу жити як мої батьки, від зарплати до зарплати.

З Володимиром Ігор дружив ще змалечку. Разом ходили в один дитячий садочок, потім – до школи. А от далі – заможні батьки відправили Володимира здобувати елітну освіту за кордон. Повернувся, якраз коли Ігор поїхав на заробітки. Тому й не знав тоді, що Ірина – дівчина найкращого друга.

Минули роки. Ігор на зароблені гроші не весілля відгуляв, а відкрив невеличкий магазинчик, який зараз розрісся у цілу торговельну мережу.

Зустрів Світлану. Це було вже не те перше несамовите кохання, а дорослі, зрілі, міцні почуття. Світлана стала його підтримкою та найближчою людною.

Єдине, що затьмарювало їх сімейне щастя – у них так і не з’явилися власні діти.

Володимир та Ігор були тепер не лише найкращими друзями, а й діловими партнерами. Жили поряд, часто родинами ходили один до одного в гості.

Ігор спостерігав, як зростала маленька Оленка. Вона так схожа на маму Ірину: золотоволоса, круглолиця. Лише очі не сірі, як у мами, й не карі, як у Володимира, а блакитні. Такі ж, небесної блакиті очі, були в Ігоря. І той постійно бачив у ній свою нездійснену мрію – мати маленьку блакитнооку донечку, схожу на Оленку. Тоді б дівчатка кращих друзів були ніби сестрички.

Мала Оленка ж тягнулася до Ігоря як до рідного. Проводила у них зі Світланою цілі дні. Ділилася своїми дитячими «великими» сектами. Росла кмітливою, допитливою, життєрадісною.

Ігор ніколи не жалкував для Оленки свого часу. То вони разом готують подарунок-сюрприз для мами Ірини. То удвох запускають саморобного повітряного змія. То рятують приблудного кота, якого додому мала принести не ризикнула, а от до дядечка Ігоря та тітки Світлани – можна.

Володимир іноді жартівливо ревнував доньку до найкращого друга, але насправді був тому вдячний, адже у самого на повітряних зміїв та приблудних котів часу не вистачало.

Біда прийшла, коли її ніхто не очікував. У Володимира під час важливої ділової зустрічі, що проходила на напруженій ноті, стався серцевий напад. Лікарі декілька годин боролися за його життя, але так і не змогли врятувати.

Усі клопоти, пов’язані з організацією похорон, Ігор узяв на себе. Ірина звикла в усьому покладатися на Володимира й тепер, коли залишилася зовсім сама, просто не знала, що роботи, з чого починати.

Оленка тепер більшість часу проводила у родині Ігоря. Ірина лише зрідка забирала її додому. Так минув майже рік.

– Ти знаєш, що Ірина виходить заміж? – одного разу повідомила несподівану новину чоловіку Світлана. – Її майбутній чоловік – колишній бізнес-партнер Володі. Здається, він іноземець.

– Так швидко? А як же Володимир? Ще ж і року не пройшло, – здивувався Ігор.

Через декілька днів до них навідалася сама Ірина. Довго наважувалася почати розмову. Почала здалеку.

– Розумієте, я зовсім нічого не тямлю у бізнесі. Дякую тобі, Ігорю, ти мені після смерті Володі дуже допоміг, але так не може тривати вічно. У мене ж, скільки я не намагалася, нічого не виходить. Не моє це. Керувати бізнесом має чоловік. – Ірина нервово стиснула сплетені у замок пальці та, не піднімаючи очей, продовжила. – Я хочу передати усі справи Марко. Ми з ним… зараз разом. Через місяць весілля.

– То у чому справа? – запитала Світлана. – Ти запрошуєш нас на весілля. Вибач, ми не прийдемо. Занадто усе швидко.

– Не треба так. Ти не знаєш, як це – залишитися зовсім самій, – видно було, що Ірина на межі істерики.

– Ти не сама, – відмовив Ігор. – У тебе є Оленка. До речі, ти навіть не поцікавилася, як твоя донька. Вона у сусідній кімнаті, спить.

Ірина нервово озирнулася на зачинені двері, ще нижче опустила голову.

– Марко Італієць. Він не хоче жити в Україні.

– Іра, скажи конкретно, що ти хочеш? Тобі допомогти з оформленням документів? – не витримав та запитав прямо Ігор.

– Родина Марко проти того, щоб він узяв жінку з дитиною. Я хочу залишити Оленку в Україні. З тобою, – приголомшила жінка несподівано заявою та нарешті подивилася Ігорю в очі.

– Мамо, ти мене кидаєш? – зненацька пролунав повний сліз дитячий голос з відчинених дверей сусідньої кімнати.

Ірина кинулася до доньки, присіла біля неї на коліна.

– Ну що ти, маленька, я просто залишаю тебе з татом, – намагалася втішити дитину, а потім просто ошелешила усіх своїми словами. – Ігорю, ти ж хотів донечку схожу на Оленку? Я знаю, дуже хотів. Так от, насправді вона – твоя. Якщо не віриш, можеш зробити тест ДНК.

***

Ігор не став робити тест. З таким не жартують.

Ірина, як і планувала, поїхала до Італії. Оленка залишилася з Ігорем та Світланою. Вони тепер щасливі батьки. Залишилося лише оформити документи на удочеріння.

Доля, як правило, має на усе свої плани. Мрія Ігоря нарешті здійснилася. Шкода лишень, що ціною цього стала втрата найкращого друга. А ще, страшенно боліло через подвійну зраду Ірини. Вона не лише покинула Ігоря заради заможного життя з його найкращим другом, але й позбавила можливості бути батьком власної дитини на довгих шість років.

 

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

6 + 15 =

Насправді вона – твоя