Навіщо мені чоловік, у якого я завжди буду на другому місці?

Олена Миколаївна мене з самого початку незлюбила. Ні, видимої причини для її ненависті не було. Мені здається, що це були банальні ревнощі, адже до моменту зустрічі зі мною Михайло був повністю прив’язаний до матері. До того, ж після смерті чоловіка, Олена Миколаївна цілком присвятила життя єдиному синові.

Я ніколи не лізла у стосунки майбутнього чоловіка з його матір’ю, адже прекрасно розуміла, що при всьому великому коханні Дмитра до мене, з мамою нареченого я конкурувати не зможу.

Дмитро вважав своїм обов’язком бігти до матері по першому виклику, не зважаючи на те, що у нас побачення. Коли мені потрібна була його допомога, він цікавився спочатку, як до цього поставиться мама, а уже потім йшов допомагати мені.

Сталось це кілька місяців тому. Ми уже запланували весілля. Гостей запросили, ресторан замовили. Словом, усе готово.

Звичайно, мене гнітила думка про те, що навіть після одруження я буду в чоловіка на другому місці, але я тішила себе тим, що зможу перевиховати Дмитра.

«До того ж, – думала я, – коли у нас з’являться діти він повністю переключиться на власну сімю

Та моїм надіям не судилося справдитись.

Так от, за кілька місяців до запланованого весілля, ми з Дмитром вирішили поїхати на море. Я змогла викроїти кілька днів зі свого завантаженого графіка для того, аби провести їх разом із коханим.

Взяли ми квитки, речі склали. Але Олена Миколаївна не була б собою, якби отак запросто відпустила синочка.

– А я думала, – сказала вона жалібним голосом, – що Михайлик зі мною в санаторій поїде.

Я не витримала.

– Але ми з Михайликом, мамо, – ледве себе стримувала я, – уже давно запланували цей відпочинок. Я взяла відпустку, квитки куплені, готель заброньований. Тому, вибачте, але доведеться вам в санаторій їхати одній. Правда, Михайлику?

Мій наречений потупив погляд. Потім подивився на мене, на маму, знову на мене й невпевнено пробубнів:

– Ну не знаю, – почухав потилицю мій майбутній чоловік, – ми з тобою й після весілля зможемо відпочити, а мама… Напевно, я поїду з нею. Ти ж не образишся?

Дмитро дивився в сторону, боячись зустрітись зі мною поглядом.

А майбутня свекруха, вочевидь, була рада перемозі та явній перевазі наді мною.

– Зовсім не проти, Михайлику, – награно ніжним голосом сказала я, – звичайно, їдь з мамою в санаторій, пий мінеральну водичку, ходи на процедури. Навіщо тобі проводити час із майбутньою дружиною, якщо розмовляти про субсидію в колі пенсіонерів тобі буде веселіше?! Їдь з мамою, я не проти! А чому я повинна бути проти? Це твій вибір! Ти дорослий хлопчик!

Я вийшла й дала волю сльозам.

Михайло намагався мене зупинити й щось пояснити, але я не хотіла нічого чути. Навіщо мені чоловік, у якого я завжди буду на другому місці?

А на море, я все ж, поїхала. Не пропадати ж відпустці!

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

six − 2 =

Навіщо мені чоловік, у якого я завжди буду на другому місці?