Не люблю я ні готувати, ні прибирати. Не моє це…

Ми з Аліною почали зустрічатись кілька місяців тому. Вона мені одразу сподобалась – висока, струнка, доглянута – просто ідеал.

Я помічав, як із заздрістю на мене дивляться чоловіки, коли ми з Аліною, тримаючись за руки, йдемо вулицею. Можливо, саме через страх втратити таку красуню я й запропонував дівчині переїхати до мене.

Перші дні спільного життя здавались мені казкою – я готував сніданки для коханої, ми разом пили каву на балконі, милуючись на захід сонця, або йшли вечеряти десь в ресторан.

Але за кілька місяців такого життя гроші на ресторани у мене почали закінчуватись. Я все чекав, що Аліна запропонує щось приготувати мені, але вона, здається, не здогадувалась, а попросити в неї я соромився.

Врешті, вирішив, що покажу на своєму прикладі, як хочу, щоб ставились до мене.

– Кохана, я приготую пасту, ти не проти? – Кричав я з кухні, в надії, що Аліна хоча б здогадається прийти мені допомогти.

– Ні, любий, не проти, – говорила Аліна, лежачи на дивані зі смартфоном в руках, – а можеш мені ще зробити чаю?

Отак всі мої «натяки» були гарно проігноровані. Йшли тижні й місяців, а я й надалі продовжував готувати сам. Прибирати, до речі теж.

Спочатку я не звертав на це уваги, але згодом зауважив, що Аліна абсолютно не намагається підтримувати порядок у моїй квартирі.

Раніше, коли я жив один, у мене було якщо не кришталево чисто, то, принаймні, більш-менш прибрано. Я завжди намагався класти речі на одне і те ж місце, посуд мив одразу після їди, взутим по кімнаті не ходив і рушник після душу акуратно розвішував, а не кидав, де прийдеться.

А зараз, як не парадоксально, з появою дівчини з мого дому пропав порядок.

Усе лежить не на своїх місцях, у шафі речі – клубком, на підлозі – пісок, а на дивані – крихти від чипсів.

Не дивлячись на те, що Аліна не готує, їй вдається зробити «свинарник» і на кухні – вона забруднює плиту і мікрохвильовку, коли розігріває приготовану мною їжу. І… що б ви думали, посуд вона миє після себе? Звісно ж, ні! А навіщо, якщо є я?!

Кожного вечора, прийшовши з роботи, я помічаю свою красуню-дівчину, яка, лежачи на дивані чи на ліжку, гортає стрічку соцмережі, а навколо неї, наче наслідки ядерної війни! Скрізь безлад, а в холодильнику і на плиті, окрім того, що пусто, так ще і брудно!

Якось мій терпець ввірвався і я вирішив поговорити з Аліною про те, що мене не влаштовує такий стан речей.

– Кохана, – почав я здалека, – а ти не задумувалась над тим, щоб почати готувати? Мені було б дуже приємно спробувати їжу, приготовану твоїми руками!

– Ой, – махнула рукою Аліна, – готувати – це нудно. І до того ж я не вмію. А в тебе дуже добре виходить.

Зрозумівши, що така стратегія не діє, я спробував зайти з іншого боку.

– Аліно, – я набрав повні груди повітря, – якщо ти готувати не любиш, тоді нехай це буде моїм обов’язком. А ти відповідатимеш за прибирання. Ну, або хоча б за підтримання порядку, який наводитиму я.

Але цього разу дівчина надула губи.

– Ну, мені таке не подобається, – протягнула вона, – не люблю я ні готувати, ні прибирати. Не моє це, розумієш?

– А що тоді твоє?! – Не витримав я.

Бути красивою. – Сказала Аліна, кліпаючи очима, й знову почала дивитись в екран смартфона.

– Ну, якщо це все не твоє, – нарешті я набрався рішучості, – тоді нам краще розійтись.

– Чому, котику? – По-дитячому надула губи Аліна.

– Просто так. – Сказав я, йдучи на кухню де мене замість вечері чекала чергова «порція» прибирання.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

13 − 9 =

Не люблю я ні готувати, ні прибирати. Не моє це…