Не знати, скільки б ми ще терпіли мамині «маленькі» капризи, якби вона не попросила у нас путівки в Туреччину

Мені тридцять два, живу з чоловіком в орендованій квартирі. Поки грошей на власне житло не назбирали. Намагались кілька місяців одразу після весілля жити у моєї мами, але вирішили, що краще вже окремо.

Звичайно, винаймати квартиру за чималі гроші, коли у мами будинок у приватному секторі, може здатись комусь безглуздям, але у нас є на це підстави.

Річ у тому, що перші місяці нашого спільного життя виявились справжнім пеклом. А все через те, що жили у мами. Вона завжди здавалась мені дуже мудрою, але після мого одруження все змінилося.

Мама, яка все життя жила доволі скромно, економлячи кожну копійку й шкодуючи купити собі зайву річ, в один момент перетворилась на «аристократку».

То, бачте, їсти треба щодня тільки червоне м’ясо й дорогі види риби. То мамі раптом захотілось снідати зранку тостами з авокадо, замість звичних млинців і сирників. І все б, нічого, але купувати дорогі продукти змушені були ми!

Мама щоденно телефонувала мені на роботу, просячи дорогою додому купити якщо не суші, то хоча б тістечок в елітній кондитерській. Всі свої прохання мама подавала під «соусом» того, що вона могла б нашу кімнату здавати в оренду і за отримані гроші сама собі купувати ці продукти, але раз живемо ми, то маємо допомагати мамі.

І якби все обмежувалось тільки продуктами, ми б ще терпіли. Але мама попросила купити ще кавову машину, бо пити розчинну каву їй, бачте, набридло. Ми купили, хоч ні я, ні чоловік кави не п’ємо взагалі!

Але і цим все не обмежилось. Далі мама попросила нову плазму. Ми купили. А точніше сказати, взяли в кредит.

Не знати, скільки б ми ще терпіли мамині «маленькі» капризи, якби вона не попросила у нас путівку в Туреччину!

Отут ми справді не витримали! Та коли розповіли мамі, що самі не були навіть у весільній подорожі, адже не можемо собі цього дозволити, а тим більше зараз, коли всі зароблені гроші витрачаємо на мамині забаганки, вона образилась!

Мама сказала, що якби не ми, вона здала б кімнату, а може, навіть і дві квартирантам й сама могла б собі дозволити подорож, але вона, бачте, хоче нам допомогти й вимушена у всьому собі відмовляти, а ми ще й такі невдячні!

Того вечора ми гарно подякували мамі за її «гостинність», зібрали речі й переїхали в орендовану квартиру.

Пройшло два роки, а мама з нами досі не спілкується. Добряче, видно, образилась.

А квартирантів мама, до речі, й досі не взяла. Може й не збиралася?

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

two + 13 =

Не знати, скільки б ми ще терпіли мамині «маленькі» капризи, якби вона не попросила у нас путівки в Туреччину