Нечепура-Макс!

На краю невеличкого містечка біля автостанції знаходились старі покинуті будиночки. В одному з таких будинків жив Макс. Максом його нарекли працівники автостанції, а точніше Макс-нечепура.

Собака їм чимось нагадував місцевого дивака, на честь якого його й назвали. Макса на станції не долюблювали. На думку працівників він був “обжoрою”. Все через його товсті боки та цей дуже пильний погляд.

Хоча насправді Макс був завжди дуже голодним, ваги з натяжкою показали б трохи більше ніж п’ять кг. Виглядав він ситим і навіть дещо повненьким через свою неймовірно пухнасту шерсть. А от попрошайкою Макс ніколи не вмів бути. Та він би не відмовився підійти поближче до людей, попросити чи просто покласти мордочку на людські долоньки, щоб його погладили по спинці або за вушками.

Але в його пам’яті назавжди закарбувались удари ногами та незрозумілі жарти. Макс не розумів, для чого потрібно підносити до його носа ковбаску чи ще щось смачненьке, а потім забирати і їсти самому.

Після чого над ним і його жалібним поглядом довго сміялися. Так над Максом знущались підлітки, які чекали з батьками на свій рейс. А водії, яким нічим було зайнятись, взагалі одного разу запхали в пиріжок кусочки мила. Після такого собака не брав більше їжу з чужих рук… А якщо, все-таки наважувався підійти, то довго принюхувався й обережно пробував торкаючись язиком. Працівників станції це дуже обурювало (вони не знали, про знущання над Максом) і тому дуже скоро махнули на нього рукою.

Перебираєш харчами? Ну і бiс з тобою… Он який товстобокий, порпайся в смітниках і недоїдках, може схуднеш. Ось Макс і худнув, тільки ніхто цього не помічав з першого погляду.

Та одного разу вони таки зустрілись… Два Макса, два худих “нечепури”. Чоловік блукав по автостанції й весь час розглядав щось під своїми ногами.

Хлопчик, що доїдав чіпси, кинув у нього яскравою, шуродящою пачкою. В такого й кинути не шкода, адже всі будуть на його боці. Та от тільки у відповідь хлопчик боляче отримав каменюкою по нозі.

Малий закричав, кликавши маму… Але мама не стала захищати сина, оскільки побачила безстрашний, єхидний погляд. Їй підказувало серце, що цей чоловік не такий вже й простенький.

Та й в принципі не хотілось зв’язуватись, люди дуже мінливі й всі ж бачили, що хлопчик сам все спровокував. Диви ще і його винним зроблять. Мати з хлопчиком просто пішла…

Хтозна, що очікувати далі, запанувала мeртва тиша, та раптом на станцію прибіг собака. Дивно, та він єдиний, хто наважився підійти до свого тески — “нечепури”.

Чоловік не здавався йому страшним, а навіть навпаки, собака ніби відчув, що жодних знущань не буде. Ну, а Максим (який чоловік), єдиний хто розгледів під шерстю худенький, тоненький скелет, що був обтягнутий майже прозорою шкірою. М’ясо і жир були присутні на тілі Макса, коли той був ще щенятком.

Між ними трапилось щось загадкове, зрозуміле тільки для них обох. Макс вперше сидів ось так на людських руках, сховавши мордочку під складками одягу. І тихенько скавулів, так ніби хотів розповісти все, що з ним трапилося.

Не повірите, та чоловік його розумів. Він обіймав брудного собаку, притуляючи його до себе так, ніби намагався заховати від цілого світу.

Люди відвертали погляди, щоб не бачити сивого, неопрятного чоловіка в залатаних штанях і з тростиною в руці. Їм було незручно дивитися, як зворушливо той обіймає бідолашну собаку.

— Тату!!! Нарешті я знайшов тебе! Чому ти знову, не попередивши мене, пішов. Та ще й без телефона!

До Максима-нечепури біг красивий молодий чоловік. Взявши батька за руку, той посадив його у дороге авто.

— Тату, скільки ще це буде продовжуватись! Ти вже давно завершив свою акторську кар’єру! Нечепура зняв з голови розтріпану перуку, під якою була акуратна чоловіча стрижка.

— Синку, ти ж знаєш, я все життя мріяв зіграти безхатька, а мені завжди діставались багачі, олігархи. Ну, що поганого в тому, що я декілька разів на рік увійду в образ… Ну можливо трохи частіше… Тобі хіба шкода? Вдома сумно, невістка чудова — навіть в образ злого буркотуна не можу зіграти.

Макс — собака, слухав, але нічого не розумів. Він тільки чимдуж притулявся до чоловіка. От тільки вже не подавав жодного звуку, адже йому стало страшно!

Цей страх він відчував в останнє… Макс більше ніколи не боявся! Чого боятись улюбленій, нагодованій собаці?

Про Максів-нечепур ще довго всі пам’ятали, от тільки бачити їх більше нікому не приходилось. Чоловік більше не входив у роль безхатька. А собаку назвали новим іменем — тепер для всіх він був Адольф.

Звикати прийшлось довго — до завжди наповненої миски, до того, що ніхто не бажає познущатись. Що дотики бувають ніжні й лагідні настільки, що одразу хочеться махати хвостом.

Як виявилось, жінки теж вміють любити собак і навіть охоче граються з ними. Ех, правий був колишній Максим-нечепура, невістка у нього й справді чудова!!!

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

7 + seven =

Нечепура-Макс!