Неочікувано, але моя відмова дуже образила Валентина й він сказав, що хотів таким чином показати серйозність своїх почуттів до мене.

Я залишилась сама, коли чоловік знайшов іншу. Вона була молодша й гарніша, тому користувалась значними перевагами. А я… А що я? Мені чоловік залишив квартиру в центрі міста, яку ми придбали разом. Вирішив, що не судитиметься зі мною за свою половину, адже він відчував провину за те, що залишив мене.

З часу нашого розлучення я кілька разів намагалась побудувати нові стосунки. Але кожного разу, зустрівши більш-менш нормального чоловіка, починала вважати його альфонсом, адже заробляла я непогано, ще й мала власну квартиру.

Сталось так і з Валентином. Він вдівеtsь, у якого був син від першого шлюбу. Хлопцеві на той час було сімнадцять. Ми почали зустрічатись з Валентином і все, здається, було непогано, окрім того, що мене мучила одна думка: чи не претендуватиме колись Віктор, син Валентина, на моє житло? Я частково розуміла, що це параноя, але все ж допускала подібні думки.

Якось Валентин зробив мені пропозицію. І, не знаю, чому, але я подумала, що чоловік хоче, узаконивши наші стосунки, подбати про те, аби колись моє житло відійшло його синові. Тому я сказала, що виходити заміж за нього в жодному випадку не буду.

Неочікувано, але моя відмова дуже образила Валентина й він сказав, що хотів таким чином показати серйозність своїх почуттів до мене. Коли ж я розповіла чоловікові про свої побоювання, він остаточно образився, сказавши, що не очікував такого від мене.

Словом, ми розійшлись, причому, Валентин на мене образився. Так я знову залишилась сама.

Пройшло десять років. Нещодавно я зустріла Валентина в місті. Розговорились. Він розповів, що Віктор після закінчення інституту пішов працювати в престижну фірму на керівну посаду. Зараз він заробляє непогано. Зміг навіть купити квартиру не тільки собі, а й батькові.

«Ну що, підеш за мене заміж? – Запитав Валентин – На квартиру твою я зараз точно не претендуватиму.»

Він підморгнув, а я опустила погляд. Не знала, куди подітись від сорому. Довелось знову відмовити, цього разу через почуття провини.

Знову я залишилась одна, але сама в цьому винна.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

twelve − 8 =

Неочікувано, але моя відмова дуже образила Валентина й він сказав, що хотів таким чином показати серйозність своїх почуттів до мене.