Нещодавно син із невісткою прийшли до нас із дуже «цікавою» пропозицією

Мені уже майже сімдесят. Чоловік на три роки старший. Ми уже, не соромлячись, можемо назвати себе людьми похилого віку.

Наш єдиний син живе в сусідньому будинку. Там вони з невісткою винаймають однокімнатну квартиру ось уже близько двадцяти років.

Звичайно, за цей час вони могли б наскладати грошей і купити власне житло, але в них трохи інші цінності. Дітей вони не мають, то про майбутнє думають в доволі туманній перспективі.

Обом давно за сорок, а за душею нічого. Які гроші назбирають, то витрачають на подорожі й новомодну електроніку. Вдома майже не готують – їдять у кафе та ресторанах. Як ми з чоловіком не намагались поговорити із сином, що такий спосіб життя для дорослих людей – неприйнятний і жити потрібно по коштах, а не витрачати все отримане на тимчасові задоволення, він тільки відмахується – нащо, мовляв, на квартиру складати, якщо, коли вас не стане, мені ваша у спадок перейде?

А нещодавно син із невісткою прийшли до нас із дуже «цікавою» пропозицією: вони собі подумали, що нам, людям похилого віку, було б значно цікавіше із такими ж пенсіонерами. Якщо коротко, то вони захотіли відвезти нас в дім перестарілих, самі поселитись у нашу квартиру, бо сина скоротили з роботи й орендувати окреме житло їм тепер не по кишені.

Ми з чоловіком вислухали, переглянулись й ввічливо відмовились від такої «цікавої» пропозиції.

«Нам, – кажемо, – й вдома непогано. А якщо у вас немає де жити – приходьте до нас. Квартира двокімнатна – помістимось».

Син з невісткою трохи пом’ялись, та за два дні були вже з речами в нас.

Вони, як виявилось, планували, що ми з чоловіком будемо їх утримувати, адже син – безробітний, а невістка в цьому житті ні дня не працювала. Тому нам довелось встановити жорстке правило: або влаштовуєтесь на роботу й оплачуєте половину комунальних й витрат на харчування, або шукаєте собі інше місце проживання, а там уже робіть, що хочете.

Діти подулись, а потім зібрали речі й поїхали, як виявилось, до свахи в село. Валентина Григорівна, мати невістки, теж пенсіонерка, живе небагато.

Я не знаю, на скільки вистачить її терпіння, але сподіваюсь, що вона теж не стане довго терпіти такого нахабства. Виростили ж ми дітей на свою голову!

 

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

1 × 1 =

Нещодавно син із невісткою прийшли до нас із дуже «цікавою» пропозицією