Син з невісткою після весілля переїхали до нас. Ми з чоловіком були не проти, адже у нас трикімнатна квартира, в якій місця вистачить для всіх. Невістка Оля одразу почала мені показувати, яка вона господиня. З першого дня взялась прати штори й вибивати килими. У вітальні меблі переставила місцями. Мене це трохи образило, адже у квартирі в мене завжди підтримувався порядок і я не очікувала такого генерального прибирання та перестановки. Але, не дивлячись, ні на що, я жодного слова не сказала. Молода господиня, нехай робить, що потрібно.
За тиждень спільного життя, Оля замінила всі мої каструлі на нові. Я не проти, нехай міняє, але мене обурило, що вона викинула мій посуд, який я так любила.
Та якось діти підійшли до нас з чоловіком з пропозицією. Оля подивилась на мене й сказала:
– Ми тут подумали. – Вона подивилась на сина. – Ваша квартира стара й в поганому районі – тут навіть магазинів нормальних немає. Так от: продаймо вашу трикімнатну квартиру, а натомість купімо двокімнатну, але в новішому будинку. Місця буде менше, але там і ремонт можна сучасний зробити. А то ваші килими – минуле століття, я не хочу жити в такому «музеї».
Мене слова невістки трохи ранили, але я не показала цього.
– Нехай буде по-вашому, – сказали ми з чоловіком, трохи порадившись, – але нова квартира також буде записана на нас.
Олі це не сподобалось.
– А в чому проблема записати її на нас? Ваш син все одно рано чи пізно стане її власником. То чому відкладати?
Але ми стояли на своєму, адже не готові були брати участь у цій сумнівній операції.
Олю наша відмова образила й вона вмовила сина переїхати до її батьків. Ми з чоловіком не були проти, адже це вибір двох дорослих людей. А перспектива на старості років залишитись без квартири нас не влаштовує.
