Невістка тільки й знає, що відпочивати

Мама чоловіка, Ганна Михайлівна, з найпершого дня нашого знайомства ставилась до мене, наче до рідної доньки. Я ніколи не чула від неї ні слів осуду, ні, тим більше, критики. Ганна Михайлівна говорила, що в моїй особі Бог послав їй дочку, про яку вона завжди мріяла.

Так, як живемо ми разом зі свекром та свекрухою й ведемо спільний побут, я намагалась завжди допомагати мамі чоловіка по господарству, не дивлячись на те, що втомлювалась на роботі, адже працюю медсестрою у хірургії. Мене з дитинства виховували так, що лежати, коли хтось працює, яким би втомленим ти не був – неприпустимо. Отож, приходячи з роботи, я допомагаю Ганні Михайлівні вечерю приготувати, на городі прополоти, з худобою попоратись й, звичайно, прибрати в хаті.

«Відпочинь, дитинко, – говорила мені мама чоловіка, – ти на роботі втомилася, я тут й сама справлюсь».

Та я ніколи не дозволяла собі йти полежати, коли знала, що свекруха ще має роботу.

«Пощастило мені з тобою», – часто говорила мені Ганна Михайлівна.

Та одного разу я прийшла з роботи раніше звичайного. Свекруха саме робила щось на городі, позаду будинку, тому не помітила мого повернення. Я передягнулась, та й, думаю, приготую вечерю, поки Ганна Михайлівна на городі працює.

Прийшла на кухню й почала чистити картоплю. Вікно кухні виходить прямо на город, тому я стала свідком дуже дивного діалогу.

– Що, Ганю, квіти полеш? – Запитала свекруху сусідка тітка Марія, яка живе через паркан.

– Так, – сказала свекруха, поклавши руку на поперек, – як я не зроблю, то ніхто не зробить. А у мене ще й спина хвора.

– А чого ж невісточка твоя не прополе? – Цікавиться сусідка.

Ганна Михайлівна зробила страдницький вираз обличчя.

– Ой, Марусю, про що ти говориш?! – Скрикнула свекруха. – Моя невістка тільки й знає, що відпочивати. Оце прийде з роботи й завалиться спати. А я, значить, їсти на всіх зварити маю, підлоги під ними помити, ще й в городі, як проклята, працювати. Вона на роботі чаї ганяє, а як прийде додому, то до господарства не пхається, бо, бачте, пані стомились!

Розпустила ти її, Ганю, розпустила! – Хитала головою тітка Марія.

– Всі отут мені на шиї сидять, – продовжувала свекруха.

Я чула це й не вірила власним вухам. Невже, завжди любляча свекруха, справді так про мене думає? Якщо так, то чому не скаже в очі, якщо ні, то чому зводить наклеп?

У мене градом полились сльози. Я і не помітила, що в хату зайшла свекруха.

– Ой, моя дитинка вже вечерю готує. Яка молодчина! – Голос свекрухи був солодшим за мед. – А чому плачеш, доцю? Хтось образив?

– Нічого, мамо, – я витерла сльози, – цибулю просто різала.

 

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

one × two =

Невістка тільки й знає, що відпочивати