Ні! – Каже мама. – Ми хочемо, щоб ти взяла на роботі відпустку, аби допомагати нам на городі

Мама образилась на мене. Я у неї, виходить, погана донька. Бо не хочу присвяти життя тому, щоб працювати в неї на городі. У мами три доньки, з яких я наймолодша. Усі ми живемо в одному селищі, кожна у власній хаті. А мама з татом живуть самі. Вони вже пенсійного віку, ми з сестрами намагаємось по можливості допомагати їм. Але цього року мама придумала ще дещо.

– Надійко, – каже вона мені, – ми з батьком придбали ще одну ділянку землі, яку хочемо засадити городиною. Нам треба твоя допомога.

– Ну буду після роботи приходити, щоб вам допомагати, – кажу я, хоч і не дуже охоче.

– Ні! – Каже мама. – Ми хочемо, щоб ти взяла на роботі відпустку, аби допомагати нам на городі.

Я очманіла. В мене, на хвилинку, теж є сім’я, діти, нелегка робота. Ще треба приділити час чоловікові. До речі, в мене теж є власний город. А на свою відпустку в мене вже є плани, ми з сім’єю хотіли поїхати на море, уже й квитки придбали. Батьки ж хочуть забрати в мене останнє – час з моїми дітьми й чоловіком.

Коли я намагалась поговорити з мамою про це, вона ледве не розплакалась.

– Ти допомагати нам не хочеш, – кричала мама, – що ти за донька така?!

– Мамо, – я намагалась їй пояснити, – але ж у вас є ще дві доньки. Чому не попросити їх взяти відпустку, щоб вам допомагати?

– Ми з батьком хочемо, щоб ти взяла.

Робити нічого, довелось брати відпустку.

Та коли я розповіла про це своєму чоловікові, він відверто розлютився.

– Взагалі-то я теж все підлаштував під нашу відпустку, – обурився він, – а тепер що – знову ще один рік без відпочинку, бо твоїм батькам треба город полоти?

– Ну, коханий, – не хотіла з ним сваритись я, – але ж це мої батьки, я не можу їм відмовити, вони образяться.

– А я, значить, не ображусь, – чоловік просто лютував, – обирай: або я або примхи твоїх батьків.

В той момент я обрала друге, адже сподівалась, що чоловік відійде й пробачить мені, як робив завжди. Але він вчинив інакше. Цього разу зібрав речі й пішов.

І замість того, аби рятувати сім’ю і намагатись його повернути…я витратила свою відпустку на допомогу батькам. Вони моєї жертви не оцінили.

– Ну і нехай іде, якщо такий егоїст, – тільки й сказала мама, – тобі без нього краще буде.

Я й повірила. Ще кілька місяців прожила, прислуховуючись до порад матері. Я думала, що батьки хочуть мені добра, але їм просто було зручно, що я завжди під рукою.
Та якось мені це все набридло. Особливо, коли мама сказала, що мені треба звільнитись з роботи, аби більше допомагати їм по господарству. Коли я запитала, на що ми з дітьми житимемо, вона сказала: «Аліменти у свого чоловіка відсудиш». Тоді я зрозуміла, наскільки помилась, вибравши батьків.

Прийшло усвідомлення того, що моя сімя – найдорожче, що може бути.
Я помирилась з чоловіком, ми знову разом, але з моїми батьками спілкуватись перестали Хтось може сказати, що це неправильно, але я з власного досвіду зрозуміла, що інколи треба тримати батьків на відстані, особливо, коли вони стають на заваді особистого щастя.

А ви як думаєте?

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

19 + 8 =

Ні! – Каже мама. – Ми хочемо, щоб ти взяла на роботі відпустку, аби допомагати нам на городі