Ніколи не міг подумати, що колись матиму проблеми у родині. Річ в тім, що моя донька після весілля залишилась жити з нами. З того часу було дуже багато сварок на побутовому рівні. Це вже настільки набридло всім, що мій зять вирішив повідомити нам одну новину: вони переїжджають. Аж тоді я усвідомив весь трагізм наших стосунків.

Мої життєві цінності сформувалися ще в дитинстві. Мій тато завжди наголошував, що завжди потрібно допомагати. Я переконаний, що маю правильні цілі і світогляд. Для мене не має нічого важливішого за здорову і дружню родину. Головне, щоб між усіма панувала злагода і радість. Коли хтось попросить моєї допомоги, то без роздумів намагаюся зробити все, що від мене залежить.

Живу я у будинку в селі. На першому поверсі ми з дружиною, а другий поверх віддали донці. Вона має свою сім’ю. З самого початку Лариса переживала, як будемо із зятем хату ділити. Але мені було це не приємно чути. Я намагався давати їм все, що маю.

Зять влаштувався на роботу. Він приходив лише ввечері. Вихідні ми проводили разом. В селі нема куди піти. Ігор вирішив змайструвати альтанку. Але я розмів, що теж маю зробити деякі вкладення. Дружина наполягала на тому, щоб я нічого не давав. Вона казала, що і так живуть за наш рахунок.

Від коли моя донька одружилася життя перевернулося для мене. Дружина зовсім не розділяла моїх переконань. Кожного разу вона ділила гроші, обов’язки, роботу. Виникало враження, що я жив сам по собі.

Ігор був дуже працьовитим. Одного разу вони повідомили нам новину. Виявилось, що скоро я стану дідусем. Після народження онучки ситуація тільки загострилася. Лариса дуже злилася, що донька вночі ходить на кухню. Одного разу між ними виникло непорозуміння. Я опинився між двох вогнів. З одного боку Олена, з іншого – Лариса. Вона хотіла спокою, ми вже не молоді, пенсіонери. Але кухня знаходиться на 1 поверсі і донька не могла по-іншому зайти.

Так тривало три роки. Ігор постійно був на роботі. Олена виховувала доньку, а ми з дружиною працювали, мали свій сад і грядки. Сварки виникали все частіше.

Одного разу Ігор вирішив поговорити з нами. Ми зібралися всі разом на вечерю. Лариса спекла торт, Олена приготувала салат і запекла картоплю. Таких легких і приємних посиденьок давно вже не було. Я тим часом вчив онуку рахувати. Мені подобалося проводити своє дозвілля з Галиною. В ній я бачив маленьку Олену.

Коли я сів за стіл, між усіма запанувала тиша. І лише зять почав говорити.

– Дорогі батьки, ми довго терпіли цю атмосферу. Ми з Оленою вирішили припинити ці напружені стосунки, знаю, що було важко, і аж ніяк не хотів, щоб між рідними почалася справжня ворожнеча.

– Не розумію, до чого ти хилиш?

– Батьку, що тут не ясно. Ми вирішили переїхати від вас. Думаю, тепер між нами все зміниться.

– Ви придбали квартиру?Де ви збираєтеся жити?

– Ігор працював ці три роки недарма. Ми відкладали. Поки нам вистачає на частину, але, згодом  матимемо більше коштів.

Пробачте нам, дорогі діти.

Після цієї розмови у мене покотилася сльоза. Біль і туга переповнювали серце. Я усвідомлював свою провину. Але десь глибоко в душі розумів, що це, мабуть, найкращий вихід. Лариса мовчала весь вечір. Найбільше вона картала себе.

За деякий час діти переїхали. Ми залишилися самі. Але Лариса мала більше часу для домашніх робіт. Другий поверх ми не облаштовували і не змінювали. Він чекав повернення Олени.

Минув рік. Життя дуже змінилося. Ми разом з дружиною відкрили власний магазин з овочами і фруктами. Донька купила квартиру. Тепер вони з Ігорем хочуть відкрити свою справу. Стосунки між нами почали налагоджуватися. На новосілля ми подарували дітям машину.

І знову моє серце спокійне. Я вдячний, що маю таку сім’ю. Не дарма кажуть : «Щоб побачити веселку, треба пережити дощ».

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

17 + 2 =

Ніколи не міг подумати, що колись матиму проблеми у родині. Річ в тім, що моя донька після весілля залишилась жити з нами. З того часу було дуже багато сварок на побутовому рівні. Це вже настільки набридло всім, що мій зять вирішив повідомити нам одну новину: вони переїжджають. Аж тоді я усвідомив весь трагізм наших стосунків.