Новий чоловік чужих дітей виховувати не захотів

Світлана насолоджувалася першим днем довгоочікуваної відпустки. Сьогодні дозволила собі поніжитися у ліжку допізна. Неспішно смакувала філіжанку ароматної кави. Ласкаві промені сонця зазирали у вікно осяюючи яскравий букет польових квітів. Він нагадував Світлані про бабусю, яка просто обожнювала їх, а особливо невибагливі волошки та ромашки. Дзвінок мобільного телефону розвіяв навіяні квітами спогади. Серце стиснула незрозуміла тривога.

Батько тяжко захворів. Аліна за кордоном. Її не буде. Приїжджай швидше, – тихим голосом повідомив брат Віталій.

Світлана важно осіла на стілець, ніби неймовірно важка ноша тягнула до землі.

Їх рідного батька не стало давно. Загинув в автомобільній аварії. Світлані було лише вісім років, Віталію – дванадцять. Мама завжди у всьому покладалася на чоловіка. А тут, несподівано, залишилася сама з трьома дітьми. З похороном батька допоміг його найкращий друг Віктор, який поступово все частіше з’являвся у їх домі. Віктор був не одружений, мав досить солідний бізнес.

Через рік після смерті батька мама обережно повідомила, що виходить заміж. За Віктора. Попросила ставитися до нього як до рідного. Скоро уся родина переїхала до великого будинку Віктора у передмісті.

Світлані та Віталію «рідним» новий батько так і не став. Вітчим лише зрідка приділяв їм холодну увагу. Мама просила дітей залишатися у своїх кімнатах, та не заважати батьку.

Після появи сестри Аліни старші діти стали не потрібними. Одного дня мама зібрала їх речі та відправила до своєї свекрухи, яка жила у цьому ж місті.

Бабуся приїзду онуків назовсім не очікувала. Сумним довгим поглядом подивилася на невістку, мовчки забрала валізи з речами, обійняла міцно дітей та зачинила двері. А мама так і залишилася стояти на порозі.

З того дня з мамою вони бачилися зрідка. Вона приїжджала десь раз на місяць. З Віктором зустрічалися лише на свята, такі як Новий рік, або день народження молодшої сестри Аліни.

Діти швидко звикли до нового життя. Саме від бабусі вони, нарешті, отримали ті тепло, турботу та ласку, яких в останній час їх позбавили.

Віктор ніколи ні в чому не відмовляв Світлані з Віталієм, але, ніби, відкуплявся від них, як і раніше був холодним та непривітним. Свою ж рідну доньку він любив безмежно. Дружина ж цікавила його все менше. А мама поступово згасала, віддаючись повністю чоловікові та найменшій доньці.

Лише з роками Світлана зрозуміла, що мама була для Віктора більше як «трофей». Ще у студентські роки вона обрала їх тата, а не Віктора. Коли ж мами раптово не стало, вітчим майже зовсім не горював.

Віктор так більше і не одружився. Центром його всесвіту була донька Аліна. Вона вивчилася у престижному університеті, але так ніде жодного дня і не працювала. А навіщо? Якщо навідувалася до Віктора, то лише за грошима. От і зараз відпочивала десь на шикарному курорті з черговим «бойфрендом».

Віталій та Світлана жили своїм життям. Брат одружився. У нього народилися двійнята. Мав гарну роботу. Світлана також не бідувала, але, поки що, залишалася сама. Про вітчима, який залишився, фактично, сам, не забувалися. По черзі навідувалися до Віктора та підтримували, як могли. Аліна на візити брата та сестри реагувала агресивно. Телефоном влаштовувала батьку з цього приводу скандали. Наговорювала, що старші брат та сестра мають свої меркантильні інтереси та хочуть забрати будинок. Вимагала, щоб Віктор нічого їм не давав.

Але Світлана та Віталій за свою допомогу нічого не просили. Вони звикли в усьому покладатися лише на себе. Щодо вітчима, то просто розуміли, як йому, незважаючи на матеріальний достаток, все-таки важко та самотньо…

Світлана відігнала від себе непрошені тяжкі думки, та почала збиратися. Недопита кава так і залишилася стояти на столі.

Доля жорстока та примхлива. В останні хвилини життя поряд з Віктором була не рідна донька, якій він віддав усе, а чужі діти, від яких він відмовився.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

five × 3 =

Новий чоловік чужих дітей виховувати не захотів