«Оце так подарунок!», – відверто заздрили друзі Олегу, коли на третю річницю їх з Лесею весілля дідусь подарував їм машину. Та дорого довелося розплачуватися за цей подарунок. Тепер майже щодня Олеговій бабусі кудись треба було їхати, а відвезти її туди міг лише онук

Олег повернуся з роботи страшенно роздратованим. Знову залишився без обіду. Зранку бабусю потрібно було відвезти на дачу, а після дванадцятої – звідти забрати. Коли спробував обережно відмовитися, таке вислухав, що вистачить на місяць вперед.

– Що воно за молодь зараз пішла. Зовсім від рук відбилися. Діждалася від онучка на старості. Невдячний. Вам дідусь який подарунок зробив, а ти мені у такій дрібниці відмовляєш. У нас тепер машини немає. Хто ж мене відвезе?

Олег пів вечора терпляче слухав про те, яка у наш час аморальна та бездушна молодь і зрештою здався. Опиратися було даремно.

– Може, ну її ту багатостраждальну машину? – з надією глянула на чоловіка Леся, але Олег лише рукою махнув.

Далеко не стару шкоду молодій парі подарував на третю річницю весілля дідусь Олега. Друзі відверто заздрили. Отаке добро за просто так на голову впало.

Лише мама Олега тоді чомусь не зраділа. Дідусь над нею ще й потішився:

– Чому засумувала? Що не тобі дісталася?

Та справа була зовсім не у цьому.

Машина була у гарному стані, повністю на ходу, але за своє довге життя встигла пробігти досить багато. Бажано було не відкладати капітальний ремонт до нових віників, а то в один непідходящий момент, як то завжди буває, вона б просто стала.

Олег з ремонтом не затягував. Сам своїми руками перебрав кожну найменшу деталь, адже уже декілька років працював у автосервісі. Коли почав копирсатися у машині, то виявилося, що це треба б замінити, а те вже на ладан дихає. А потім якось так захопився, що шкода в результаті стала ніби щойно з автосалону. Двигун як новенький, салон повністю оновлено, під капотом усе аж мигтить, на кузові жодної подряпини.

На зовнішній тюнінг Олег також не пошкодував ні сил, ні грошей, ні часу. Машину тепер хоч на виставку.

Леся тихенько з чоловіка підсміювалася:

– Ти зі свою машиною проводиш більше часу, ніж зі мною. Ми через неї цього літа без відпочинку на морі залишилися.

– Лесю, ось іще трішечки й ми на цій лялечці з тобою куди ти захочеш поїдемо, а не лише на море, – абсолютно щиро відповідав Олег.

Але нікуди вони так і не поїхали, бо у бабусі була дача, город і якраз прийшов час вибирати картоплю.

Олег скрипів зубами, але мовчки вантажив мішки з картоплею, морквою, буряком і чимось там іще до багажника. Якщо місця не вистачало, то й до салону. Потім уже вдома з годину кректав та прибирав у машині.

Перші спроби заарканити онука як візника почалися, ще коли машина була у ремонті.

– Що ти там із нею так довго вовтузишся, – обурювалася бабуся. – Дивися, ще зламаєш зовсім. Навіщо її взагалі було ремонтувати. Вона ж і так їздила.

Бабуся справно через день телефонувала Олегові й цікавилася, чи готова вже машина. Коли нарешті почула радісну новину, що ремонт нарешті завершено, відразу придумала тисяча й одну причину куди їй і чому потрібно. Поїздки на дачу були регулярні, і взагалі, город то святе. Але якби ж лише це. Бабусі ще треба було до церкви, на базар, на іменини до тітки Шури й так ділі, і тому подібне.

А ще вона регулярно вихвалялася перед своїми подругами, який у неї безвідмовний онук, і якщо їм куди треба, то він без проблем відвезе.

Так одного разу і сталося. До Олега зателефонувала якась Катерина Степанівна і скомандувала, що наступної суботи він повинен чекати її о восьмій годині за такою-то адресою. Чоловік ніякої Катерини Степанівни не знав, а щось розпитати у жінки не встиг, бо та після того, як віддала свої розпорядження, відразу перервала зв’язок. Олег вирішив, що хтось помилився номером, і нікуди у ту суботу, звичайно ж, не поїхав.

Бабуся йому того дня влаштувала страшенний скандал.

– Як ти міг? Людина прочекала тебе цілу годину. Я їй пообіцяла, а ти мене так підвів.

Після цього випадку Олег вирішив звернутися за порадою до матері.

– Я чогось подібного й очікувала, – промовила жінка. – Як із твоєю бабусею боротися, не знаю. Мабуть, тут лише один спосіб спрацює: набратися такого ж нахабства, як і у неї. Твій батько уже давно їй з нашого дому спровадив. І ти так само зроби, бо дуже вже вона любить на чужому горбі кататися. Діда твого он уже заїздила. Думає, чому він тобі свою машину віддав? Сидить тепер тихенько вдома, а ти за нього відбуваєшся.

– А як же машина, мамо?

Машину доведеться назад віддати, інакше тобі бабуся за неї весь мозок виїсть.

– Мабуть, не зможу. Грошей мені не шкода. Не у них справа. Я ж у цю машину всю душу вклав.

Олег так до цього часу і не зміг вирішити, чим йому пожертвувати. Душевним спокоєм, чи машиною. А от у Лесі терпець точно скоро увірветься й вона сама ту шкоду до діда й баби до двору віджене.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

thirteen − 1 =

«Оце так подарунок!», – відверто заздрили друзі Олегу, коли на третю річницю їх з Лесею весілля дідусь подарував їм машину. Та дорого довелося розплачуватися за цей подарунок. Тепер майже щодня Олеговій бабусі кудись треба було їхати, а відвезти її туди міг лише онук