З Іриною я познайомився після закінчення коледжу. Я саме хотів вступати в інститут, але тоді зустрів її. Ірина була старша за мене на дванадцять років, двічі розлучена. Але щось було в ній такого, що одразу привабило мене. Можливо, я бачив у ній маму, якої в мене ніколи не було, адже виховував мене сам батько. Мати залишила нас, коли я був ще дитиною.
Ірина охоче відповіла на мої залицяння і ми одразу почали зустрічатись. Уже через три місяці вона сказала, що чекає дитину. Звичайно, ні про який інститут не могли йти мови. Я поїхав на пів року на заробітки, аби забезпечити майбутню дитину всім необхідним.
Коли я повернувся, то відчув, що ставлення Ірини до мене змінилось. Вона стала якою холодною і чужою. Я ніколи не помічав раніше, що Ірина настільки сильно зациклена на матеріальних цінностях. Вона часто заводила розмову про гроші. Звичайно, я після повернення із заробітків влаштувався на постійну роботу, але заробляв далеко не мільйони, адже вищу освіту отримати так і не зміг. Але Ірина жодним чином не хотіла ввійти в моє становище.
Ми часто сварились, але після народження нашого сина Андрійка стосунки зіпсувались ще дужче. Я вилазив зі шкіри, працюючи на двох робота, аби Ірина не могла ні в чому мене дорікнути. Але вона завжди знаходила причину, щоб влаштувати скандал.
Одного разу, прийшовши з однієї роботи я мав годинку, аби поспати й піти на нічну зміну на заводі. Поїсти вдома нічого не було, адже Ірина виправдовувала це тим, що цілий день сидить з дитиною. Я, нічого не кажучи, зробив собі чай з печивом і ліг на дивані подрімати, аби не заважати в кімнаті жінці з сином. Але Ірина, побачивши, що я сплю, вийшла зі спальні й почала кричати, що я нікудишній батько, адже зовсім не допомагаю їй з дитиною. Коли я намагався пояснити, що вимушений заробляти гроші, аби вони мали, що поїсти, дружина почала кричати ще дужче. Вона сказала, що заробляю я копійки, освіти не маю, чоловік я ледащий, а батько недбайливий. Потім Ірина зібрала мої речі й вигнала мене з дому, сказавши, що поки я не стану на ноги, я їм з Андрійком не потрібний.
Я витираючи сльози, пішов. Адже доводити щось Ірини не має сенсу. Вирішив, що поки поживу в гуртожитку від коледжу, де у мене залишились знайомі. Зароблю трохи грошей, щоб допомагати синові. А з Іриною доведеться порвати, адже жінка, яка бачить в мені тільки погане не зможе стати мені хорошою дружиною.
Пройшло пів року. Зараз я навчаюсь в інституті, працюю на заводі й допомагаю синові. Сподіваюсь, що у мене все буде добре і я ще зможу стати щасливим.
