Одного разу я приїхала в село і, зайшовши у двір, розплакалась. Як вони могли?

Діти давно виросли й переїхали від нас з чоловіком, а ми – пенсіонери, відповідно, захоплень у нас не так багато. Ми намагались займатись спортом і практикувати ранкові пробіжки, але згодом вирішили, що фізичні навантаження повинні бути суспільно корисними. В цей момент я згадала, що від батьків мені залишився будиночок в селі. Часом ми приїжджали туди з дітьми, аби посмажити шашлик, або відпочити від міста.

А тут нам прийшла ідея – зробити дачу. Чоловік допоміг мені побудувати теплицю і тільки-но потепліло – ми висадили там розсаду. Я їздила туди майже щодня, інколи возив чоловік, а деколи їхала електричкою. Я повністю захопилась темою дачі й з часом мала досить пристойний город, який давав гарний урожай.

Але сусіди почали мені заздрити. Місцевих жителів мучило те, що я – людина, яка справи ніколи не мала із землею змогла виростити набагато більший урожай, аніж ті, що давно займаються городництвом. Та що я можу зробити? Я просто читала книги, дивилась відео в інтернеті й дізналась багато корисних порад, які й допомогли мені виростити такий хороший урожай.

Я почала помічати, що сусідки перестають зі мною вітатись і майже не говорять. Від однієї з них я дізналась, що в селі мене відверто не люблять і навіть поза очі проклинають.

Одного разу я приїхала в село і, зайшовши у двір, розплакалась. Як вони могли?

Моя теплиця була зруйнована, а весь урожай понівечений. Було видно, що над цим хтось добре постарався.

– Що, не вродило? – почула я голос сусідки. – Щось не спрацювало, так?

Вона голосно засміялась і пішла. А я сиділа й плакала. Як так можна? Я намагалась налагодити із сусідками якщо не дружні, то хоча б приятельські стосунки, була із всіма ввічливою та привітною, а вони отак зробили! Плюнули в душу!

Того вечора я вивісила оголошення про продаж свого будиночку в інтернеті. А уже за тиждень знайшовся покупець. Звичайно, продавала його з тяжким серцем, адже це згадка про батьків, але, на щастя, вже через місяць я купила не гірший будиночок в іншому селі.

Зараз я відчуваю себе по-справжньому щасливою! Займаюся улюбленою справою ще й в оточенні друзів. На щастя, люди тут привітні й ми з чоловіком майже одразу з всіма потоваришували. А про минулі неприємності намагаюсь не згадувати.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

one × 1 =

Одного разу я приїхала в село і, зайшовши у двір, розплакалась. Як вони могли?