Одного разу я запропонувала Альбіні продати нашу квартиру та купити кожній окреме житло, та сестра відмовилася. Я ж мрію про свій власний куточок, та через сестру не можу нічого зробити.

Ми з сестрою живемо в батьківській квартирі. Двокімнатна в центрі дісталася нам у спадок.

Одного разу я запропонувала Альбіні продати нашу квартиру та купити кожній окреме житло, та сестра відмовилася. Я ж мрію про свій власний куточок, та через сестру не можу нічого зробити.

Альбіна – моя старша сестра, ми з нею завжди були пліч-о-пліч, та настав час, коли потрібно створювати власну сім’ю, народжувати дітей, а ми все ще живемо разом.

Наших батьків не стало, коли мені було 19, а Альбіні 25. Тоді сестра стала для мене справжньою підтримкою. Я була ще студенткою, Альбіна ж працювала програмісткою, заробляла дуже добре. Сестра допомогла мені фінансово та морально. Проблеми з житлом у нас не було – у спадок дісталася двокімнатна квартира, де ми жили від народження.

Та ось минуло вже 5 років з того часу, як ми втратили батьків. Я запропонувала Альбіні продати квартиру та купити кожній окреме житло, та сестра відмовилася. Мовляв, це пам’ять про батьків, наше дитинство і квартиру не можна продавати.

У свої тридцять років Альбіна навіть не думає про сім’ю, вона справжня кар’єристка. Сестра говорить, що майже й так зібрала гроші на квартиру, а я можу тут жити, в батьківській хаті. Та тільки вона не розуміє, що я хочу будувати своє життя у своїй квартирі. Я часто замислююся над тим, що хочу вже мати свою сім’ю, та вважаю, що й у шлюб треба вступати, маючи якесь придане. А у мене що? Квартира, яку я ділю з сестрою?

Альбіна й чути про продаж нічого не хоче, через це почався розлад в наших відносинах. Я вже й обговорювала цю ситуацію з другом-юристом. Той  порадив продати свою половину сестрі, тільки Альбіна й так не хоче. Вважає, що батьки б так не хотіли. А чи хотіли б батьки, щоб ми до кінця своїх днів жили разом у тій квартирі?

Якось я спитала в Альбіни, якщо вона майже зібрала кошти на квартиру, то чому не придивляється собі якусь нерухомість.

– Та я взагалі й не планую купляти. Так, в мене є гроші, але я, мабуть, їх на депозит покладу краще, – відповіла сестра.

– Не розумію. Тобі вже тридцять років, а ти живеш з сестрою і для тебе це нормально: бути без свого кутка?, – я була не жарт здивована словами Альбіни.

-Мій куток тут. Катю, ми зростали в цій квартирі, це дім моєї душі, розумієш? Дивно що ти дивишся на квартиру лише з матеріального боку, – пригнічено сказала сестра.

Після цієї розмови ми розійшлися по своїм кімнатам. Пів ночі я думала про слова Альбіни та дійшла до висновку: я дійсно не бачу нічого особливого у цій квартирі. Так, ми зросли тут, це назавжди залишилося у моїй пам’яті. Так, я з болем в душі згадую маму й тата, люблю їх. Я сумую за минулим, але треба йти далі.

Альбіна надто до мене прив’язалася, з моменту того як ми залишилися без батьків, вона наче намагалася мені їх замінити. Та мені ж було дев’ятнадцять! Альбіна й досі щось радить мені, як краще вчинити й каже, що їй видніше, вона ж старша. Та очевидних речей вона за собою не помічає. Хоча б того, що дорослі родичі мають жити окремо. І кожен має право на свій особистий простір.

Коли я заводжу розмову про окреме особисте життя, будування власної родини, заміжжя, планування дітей, Альбіна ображається або ж говорить, що їй ще зарано. Але ж сестрі вже 30, а мені 25! Зрозуміло, що я маю бути їй вдячна, адже не вижила б без її підтримки. Та зараз її опіка мене потрошки вбиває. Та я нічого вдіяти не можу, оскільки грошей на нове житло не маю. Іноді я замислюся над орендою квартири, можливо так Альбіна збагне, що ми вже не ті маленькі дівчатка, які живуть у батьківській двокімнатній.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

5 × 4 =

Одного разу я запропонувала Альбіні продати нашу квартиру та купити кожній окреме житло, та сестра відмовилася. Я ж мрію про свій власний куточок, та через сестру не можу нічого зробити.