Онуки виростуть і зрозуміють

Ми з чоловіком недавно зробили ремонт. Син одружився й переїхав в орендовану квартиру, його кімната звільнилась, тому ми нарешті поставили там двоспальне ліжко й переїхали з вітальні у власну кімнату – набридло двадцять років на розкладному дивані спати.

Та не встигли ми натішитись новим ремонтом, як зателефонував син й «втішив»:

– Ми з Лорою (його дружина) чекаємо на дитину. – Радісно почав син – Ви самі розумієте, у нас тепер нові витрати й винаймати житло нам зараз не по кишені. Тому ми порадились й вирішили переїхати до вас. Ремонт в нашій кімнаті ви уже зробили, тому ми будемо завтра! Ну що, ви раді?

Звичайно, ми були раді почути, що у нас буде онук чи онучка, але ми тільки хотіли пожити для себе…

Та діватись було нікуди – наступної ночі ми з чоловіком знову спали на розкладному дивані у вітальні, а син з невісткою – на новому ліжку у свіжопофарбованій кімнаті.

З’явився на світ наш онук. Точніше, два. Лора, як виявилось, була вагітна двійнею. Ми з чоловіком були щасливі, тримаючи на руках Тимофійка й Данилка, але відчуття того, що життя закінчилось мучило нас не менше.

Син щодня пропадав на роботі, а невістка не справлялась, тому мені довелось взяти відпустку й присвятити літні місяці догляду за онуками. У нас з чоловіком були грандіозні плани на це літо: ми збирались на море й у гори, планували тур Європою.

Але склалось інакше і я з щасливої ділової й амбітної жінки перетворилась знову на маму в декреті. Щодня підгузки, дитячі крики, пляшечки-візочки. Невістка, як виявилось, зовсім не бажала вчитися бути мамою, тому при першій-ліпшій нагоді намагалася втекти з дому на цілий день, кинувши дітей на мене.

Одного разу мені це набридло і я наважилась поговорити із сином. Але він, навіть не дослухавши мене до кінця, почав обурюватися:

– Ти що, онуків не любиш?

– Синку, я про інше, – зітхнула я, – онуків я дуже люблю, але ви народжували їх для себе, а не для мене. А сиджу з ними я

– Як це не для тебе?! – Син здивовано заокруглив очі. – Та що ти така за бабуся?! От Лорина мама такого б не сказала!

Маргарита, мама Лори, живе в іншому місці й онуків бачить тільки по відеозвязку. Звичайно, так любити онуків значно легше!

Після нашої розмови син трохи подувся, але висновків ніяких не зробив. Невістка й надалі під різними відмовками кудись пропадає, а син по дванадцять годин на роботі. А недавно він знову нас ошелешив.

– Може, – якось говорить він нам з чоловіком, – ми дитячі колисочки у вашій кімнаті поставимо, бо я від їхнього крику виспатись не можу..

Такого нахабства ми не очікували. Чоловік спокійно запросив сина поговорити наодинці. Вони закрились на кухні й годину щось обговорювали. Про що йшла мова я досі не знаю, але наступного ранку син сказав, що вони знайшли квартиру й переїжджають. Ми відмовляти їх не стали.

Ти що йому сказав? – Запитала я у чоловіка, коли ми перестеляли постіль у тепер нашій спальні.

– Нічого особливого, – чоловік лукаво посміхнувся, – просто побажав йому, щоб коли його сини виростуть і заведуть своїх дітей, приїхали до них з Лорою й попросились жити. А що? Це було б справедливо!

Чоловік обійняв мене. Вперше за довгі місяці, бо ми не мали часу навіть нормально поговорити один з одним – настільки були заклопотані турботою про онуків.

– А ми з тобою після цього якісь бездушні дідусь та бабуся, так? – Питаю.

– Ні, ми просто хочемо бути щасливими. А онуки виростуть і зрозуміють.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

17 + 19 =

Онуки виростуть і зрозуміють