Раїса Дмитрівна знову прийшла в гості до сина. Жінка живе в сусідньому дворі, тому до сина з невісткою навідується часто – практично, щодня.
То вареників свіжих синові принесе, то борщу.
– Мамо, – каже Ігор, – мені ж Лариса супу з фрикадельками зварила і голубці ще є, – навіщо ти несеш?
Раїса Дмитрівна тільки відмахується.
– Знаю я ваші супи недосолені-недоварені. Твою Ларису спочатку треба навчити готувати, а потім уже до плити підпускати!
Жінка театрально сплескує в долоні.
– А ти бачив, що вона вчора дитині давала – сиру рибу?!
– Мамо, це суші. Так і має бути.
– Теж мені придумали – суші! Краще б дитині відбивних насмажила. Хоча краще не треба – ще потруїть вас! Я завтра сама куплю м’яса і насмажу. От послав Бог невісточку! Все самій приходиться робити!
– Мамо, тебе ніхто не просить нічого робити в нас вдома. Живи собі своїм життям, на дачу поїдь, до подруг в гості сходи! – Ігор уже не витримує.
– Та як я можу спокійно на дачу їхати, як у вас тут такі порохи! – Пенсіонерка демонстративно проводить долонею по поличці. – Розлучився б ти з тою Ларискою, поки не пізно. Ти у мене ще молодий, заробляєш гарно, а вона що? Сіла тобі на шию й ноги звісила!
– Мамо, ти ж добре знаєш, що вона теж працює! – Ігор дивиться на маму з відвертим роздратуванням.
– Знаю-знаю. Працює! Щоб спідниць собі отих коротких накупляти й перед іншими чоловіками красуватись. – Ой, згадаєш, Ігорчику, мої слова – кине тебе та краля!
Те, що Раїса Дмитрівна невістку, м’яко кажучи, недолюблює, знають всі. Пенсіонерка ніколи не втрачає нагоди розказати подругам, яка її синочку жінка безрука попалась – ні зварити, ні прибрати, тільки гроші синові витрачає на всякі там манікюри.
Лариса до свекрухи ставиться завжди обережно, з розумінням того, що жінка вона самотня, не має з ким поговорити – от і втручаються в їхнє життя. Стерпить, змовчить, хоч і тяжко. А потім подзвонить, запитає як здоров’я. Коли пирогів напече – старенькій заносить. А потім Раїса Дмитрівна позаочі розказує, яке у її невістки тісто прісне! Лариса працює вихователькою в дитсадку, а після роботи біжить додому, бо треба й чоловікові їсти зварити, й зі сином уроки зробити! Старається прибрати пізно вночі, аби на ранок, коли у її відсутності прийде свекруха на «ревізію» – не мала до чого причепитися. Спати лягає далеко за опівніч.
Жінка добре знає, що вона неулюблена невістка і за десять років свекруха так і не змогла змиритись з думкою, що її єдиний синочок не сусідську Надійку заміж взяв, а якусь Ларису без роду і племені.
Отак і живе. Часом поплаче, часом чоловікові пожаліється, а потім витре сльози і йде до свекруха подзвонити, запитати чи, бува, їй чого не треба.
Чи повинні батьки втручатись в життя уже дорослих дітей? Як думаєте?
