От який у вас вдома ремонт! – Говорить дочка – Дивани недешеві, а ми спимо на якихось пережитках радянської епохи

Моя донька виросла в доволі забезпеченій родині. Ми з чоловіком свого часу багато працювали, щоб у дітей було все необхідне. Навчали сина й доньку заробляти самостійно. Старший син Матвій правильно скористався нашими можливостями й поїхав навчатись в Англію, де здобув хорошу освіту. Повернувшись в Україну, син завдяки новим знанням зміг відкрити свою справу й з часом почав непогано заробляти. Без нашої допомоги він зміг купити квартиру, машину, а також приміщення для офісу. Ми з чоловіком дуже раділи за нього. А от з донькою все інакше.

Молодша наша донька Інна навчалась в одному з кращих вишів нашої країни, але не бажаючи докладати зусиль, покинула його на другому курсі. Ми сподівались, що донька захоче хоча б працювати, але їй і таке не підходило.

Два роки Інна просто витрачала наші гроші, не бажаючи нічим займатись. Врешті, в одному з нічних клубів вона познайомилась з Леонідом. Цей юнак також не відрізнявся відповідальністю, тому їхні стосунки, які зав’язались одразу після знайомства, можна було назвати провальними. Леонід очікував, що Інна як донька забезпечених батьків дасть йому можливість нічим не займатись і жити «в шоколаді», а дочка, своєю чергою, сподівалась таким чином знайти собі «робсилу», яка її буде забезпечувати. З такими сподіваннями вони й одружились.

Як результат, в сім’ї, де ніхто не хоче працювати, не може бути нічого хорошого бути не може. За рік спільного життя в них з’явилась дитина й Інна вирішила, що тепер ми з чоловіком просто зобов’язані утримувати якщо не її, то онучку точно.

Але ми не збирались. У нас ніхто не запитував, хочемо ми онуків чи ні. Звичайно, маленьку Яриночку я люблю й завжди буду допомагати – одягом, іграшками та іншими речами для дітей. Але давати гроші її батькам я принципово не буду. Чоловік мій також підтримує таку позицію. Адже своєю фінансовою допомогою ми тільки зробимо дітям «ведмежу» послугу – вони ще більше утвердяться у своїй інфантильності та безвідповідальності.

От який у вас вдома ремонт! – Говорить дочка – Дивани недешеві, а ми спимо на якихось пережитках радянської епохи.

– То купіть нові, – відповідаю я спокійним тоном, хоч і розумію, яка реакція на мене очікує, – в чому проблема?

Донька аж почервоніла від обурення.

– Що? – Кричить вона – Ти чудово розумієш, що в нас немає грошей!

То заробіть. – Я досі говорю спокійно. – Ви вже дорослі люди й повинні дбати про себе самі.

Інну мої слова образили й вона обурена пішла додому, зрозумівши, що нічого від нас не отримає.

– Може потрібно було дати їм грошей? – Питає чоловік, оцінюючи ситуацію, що склалась.

– І що вони робитимуть, коли нас не стане, – говорю, – вони ж абсолютно не можуть про себе подбати. Тому, вибач, але фінансової допомоги вони від нас не дочекаються.

Що скажете, я права?

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

11 − 5 =

От який у вас вдома ремонт! – Говорить дочка – Дивани недешеві, а ми спимо на якихось пережитках радянської епохи