Після народження сина дружина та рідні ігнорують мене

Я тато у декреті. Таке трапляється рідко, але я сам це запропонував.

Моя молода дружина не хотіла народжувати. Вона казала, що у 24 їй ще рано ставати матір’ю, і що вона сповна не насолодилась вільним життям. Але мені вже 36, я міцно стою на ногах і мрію про свою маленьку копію.

Я завжди знав що буду чудовим татом. Любов до дітей була в мені завжди, саме тому я обрав професію педіатра. Але пропрацював недовго, бо бізнес приносить більше грошей. Я успішний ресторатор, в моїй власності мережа з чотирьох закладів.

Катя хороша дружина. Вона з тих жінок, на яких захоплено дивляться чоловіки. Вони щоразу кидають на нас заздрісні погляди, і мені це приємно.

Я створив їй комфортні умови для життя. Мій бізнес процвітає, і мені достатньо було б раз на тиждень телефонувати адміністраторам, але я щодня буваю у всіх ресторанах і тримаю руку на пульсі справ. У нас гарна нова квартира. Я не змушую дружину займатись побутом, а просто замовляю клінінгові послуги двічі на тиждень. Вона рідко готує, частіше ми користуємось послугами доставки або ходимо в ресторани.

Наше життя було розміреним, але порожнім. Лише батьківство могло надати моїм днях інших фарб.

І це сталось. Дружина, після тривалих умовлянь, погодилась, за умови, що я піду у декрет і не буду обтяжувати її турботами. Вагітність була складною, але все закінчилось народження чудового здорового хлопчика. У той день я зрозумів, що щастя важить 3200 і воно 52 сантиметри на зріст.

Марк став моїм найбільшим щастям, а для дружини — найбільшим випробуванням. Я думав, що народження сина її змінить і пробудить в її серці материнські почуття. Але так не сталось.

Я виконував всю роботу — купав, вкладав, годував, колисав, гуляв та міняв підгузники. Я перестав контролювати роботу своїх ресторанів, повністю занурившись у батьківство. Це було нелегко — син три місяці страждав від кольки, прокидався по 10-12 разів за ніч, плакав. Я почувався безсилим, бо не міг допомогти своїй крихітці. Я почувався втомленим, бо нормально не спав кілька місяців. І я був роздратованим, бо дружині було байдуже до нас. Я бачив як її дратує дитячий плач, і як день за днем вона почала віддалятися.

Вона почала щораз пізніше повертатися з роботи. Потім почалися телефонні дзвінки: “Я залишуся у подруги сьогодні”. Таких випадків ставало все більше, і я все більше й більше ненавидів її.

Мені було важко. Чому я не знайшов няню? Я не міг довірити свого сина чужій жінці. І я знав, що ніхто так не попіклується про Марка, як я.

Моя мама і теща навідували нас, хотіли допомогти. Але вони все робили не так! Їх методи догляду за дитиною були жахливо застарілими. Ви скажете, мовляв, нас же якось виховали. Але тоді було значно менше інформації, медицина та педіатрія змінилися за 50 років. Мене дратували їх дії, і з часом бабусі перестали навідувати нас. Як і інші родичі та друзі.

Дружина з’їхала і подала на розлучення. Я зрозумів, що їй не була потрібна сім’я та відповідальність. Вона обрала клуби, одноразові знайомства та свободу. Для неї це щастя. А для мене щастя бачити щасливим свого хлопчика бути поряд.

Таку дружину краще втратити, ніж бути з нею. А з бабусями я поводився несправедливо. Я попрошу вибачення, принесу квіти, а їх уявлення про догляд ми змінимо. Ці дві жінки так люблять онука. А Марк найбільше у світі заслуговує на любов.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

17 − fourteen =

Після народження сина дружина та рідні ігнорують мене