Те, що у нас із чоловіком не клеяться стосунки я зрозуміла ще після того, як народився наш молодший син Віктор. Ігор, мій завжди чуйний чоловік, в один момент почав віддалятись. Він став якимось чужим і холодним. Я не могла зрозуміти причини такої різкої зміни його ставлення, адже в моєму розумінні мало бути навпаки – чоловік мав би любити мене ще більше, адже тепер я подарувала йому сина, про якого він так довго мріяв!
Я не знайшла іншого пояснення, окрім того, що я накручую себе і з моїм чоловіком усе добре, а просто я через свої гормони сприймаю реальність трохи викривлено.
Та, як виявилось, усе було зовсім інакше. Коли Віктору виповнилось два місяці, мені зателефонувала жінка й представилась як «кохана Ігоря». Жінка в не дуже гарній формі сказала мені, що якщо я намагаюсь втримати Ігоря дітьми, то у мене нічого не вийде, вони з моїм чоловіком люблять один одного й «ніякий син його втримати не зможе».
Ввечері я поговорила з чоловіком. Він не став виправдовуватись й зізнався у всьому. Сказав, що, справді, завжди хотів сина (адже старшою дитиною у нас була дівчинка, восьмирічна Юля), але Віку (жінку, яка мені телефонувала) він любить і хоче прожити життя з нею.
– А діти? – Крізь сльози запитала я.
– Головне, щоб поруч була кохана людина, – знизуючи плечима, сказав чоловік, – з дітьми мені віку не доживати…
Пройшло вже понад тридцять років. Я, давно пенсіонерка, живу з дочкою та зятем. Останнім часом мене почали мучити приступи гіпертонії, тому діти настояли, аби я перебралась до них. Вони живуть у великому заміському будинку, тому місця усім вистачає. А я намагаюсь у їхнє життя не втручатись, тільки допомагаю з онуками. Відносини із зятем у мене чудові, він мені наче, син.
А син, Віктор, живе з дружиною у місті. Вони часто навідуються до нас в гості. Словом, живемо ми дружно.
Та недавно син мені говорить:
– Мені тато дзвонив.
Я здивувалась. Адже за останні тридцять років батько життям дітей не цікавився.
– Що хотів? – Питаю.
– Та каже, що його жінка з дому вигнала, йому жити нема де. Просився до нас пожити.
– А ти що сказав?
– Сказав, що треба було жити з нами, коли він був нам потрібен. А зараз ми прекрасно живемо й без нього!
Отак-то: говорив, що з дітьми віку не доживати!
