Після того, як опинилась без заробітку довелось просити гроші у чоловіка

Нещодавно мене скоротили з роботи. Заробляла я непогано, адже працювала бухгалтером на великому підприємстві.

З того часу всі витрати нашої сім’ї лягли на плечі чоловіка. Я не звикла до того, що тепер на усі мої дрібні потреби доводиться просити у нього.

Та і чоловіка такий стан речей не влаштовував. Поки я працювала, могла ні перед ким не звітувати за витрачені кошти. А зараз мені доводиться відчитуватись за кожну копійку: чому тональний крем такий дорогий і нащо він мені взагалі; чому з подругою кави випила в кафе, якщо вдома безкоштовно. А про новий одяг я взагалі мовчу. Чоловік сказав: «Влаштуєшся на роботу, тоді купимо. А зараз тобі навіщо? Все одно вдома сидиш.»

Що поробиш? Довелось змиритись і відпрацьовувати кишенькові гроші різноманітним меню та кришталевою чистотою у квартирі. Окрім домашніх обов’язків, я повинна була ще їздити зі свекрухою на дачу й допомагати на городі – я ж не працюю, часу в мене багато.

А віднедавна чоловікова сестра взяла за звичку «скидати» своїх дітей на мене, адже вона працює, їй ніколи, а тут безкоштовна няня!

Я намагалась ходити по співбесідах, але в цій рутині, коли в перервах між криками чужих дітей ти намагаєшся приготувати вечерю та помити підлогу, це виявилось надважким завданням.

А чоловік, прийшовши додому, ще й мораль прочитає про недостатньо високий рівень якості виконання домашньої роботи.

Підійшла я одного разу до чоловіка попросити невелику суму на манікюр, адже з того часу, як втратила роботу така буденна для жінок річ виявилась для мене розкішшю.

Так от попросила, а він мені:

«Кому ти потрібна зі своїми намальованими нігтями? Ти ж вдома сидиш! Іди краще вареників наліпи, щоб дурні думки голови не займали!»

Цей момент став для мене останньою краплею. Тобто поки я працювала і приносила додому гроші, до мене й ставились з повагою, а коли обставини змінились я стала, наче рабиня – обов’язків купа, а поваги нуль!

Вирішила, що треба щось змінювати. І зміни розпочала із себе. Адже якщо я себе не поважаю, то хто буде?

Зрозуміла, що мені потрібно найперше вибудувати власні кордони. Сказала чоловікові, що не заслуговую на таке ставлення і якщо він зробив мене своєю дружиною, то, виходить, взяв за мене відповідальність, в тому числі й фінансову.

Вислухавши мою натхненну промову, чоловік мовчки витягнув із гаманця суму, яку я просила і простягнув мені.

Наступним кроком до відновлення моїх кордонів були стосунки зі свекрухою та сестрою чоловіка.

Звичайно, новина про те, що мені зовсім не подобається проводити більшість свого часу, колупаючись в городі, свекруху зовсім не втішила, зате була правдою. Правдою, яку я боялась сказати. Але коли наважилась – відчула неймовірне задоволення.

Сестра чоловіка, вчергове привізши своїх дітей до мене, була теж, м’яко кажучи, шокована, коли дізналась, що у мене немає ні часу, ні бажання з ними сидіти. Вона навіть не мала, що відповісти на моє запитання з чого вони взяли, що взагалі можуть мене експлуатувати як няню.

Коли кордони були вибудувані, я почала змінювати себе. Зробила нарешті той «клятий» манікюр, купила новий одяг, записалась у спортзал. Почала більше себе поважати.

Сказала всім, що протягом дня мене турбувати не можна, адже у мене співбесіди.

Ходила на всі, куди кликали. Навіть туди, де не кликали. Не боялась того, що відмовлять, або вважатимуть дивакуватою.

Закінчила додаткові курси, підвищила рівень кваліфікації. І, нарешті, знайшла нову роботу – роботу мрії.

Зараз я головний бухгалтер на ще більшому підприємстві, ніж колись працювала. Але це далеко не головне. Найціннішим для мене є те, що я змогла знайти не роботу, а себе.

Я відбудувала свої кордони й нікому не дозволю їх зруйнувати!

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

12 + fifteen =

Після того, як опинилась без заробітку довелось просити гроші у чоловіка