Мого чоловіка не стало понад десять років тому. Я живу одна, адже єдиний син після навчання поїхав в Австрію, де й залишився жити. В нього там дружини та діти. Я рада за нього, хоч і бачусь з онуками раз на рік, коли вони приїжджають в гості. Шкода тільки, що вони не розуміють української, як і моя невістка. Я нікому не зізнаюсь, але інколи відчуваю себе дуже самотньою.
Нещодавно до мене почав залицятись один чоловік з моєї роботи. Він, як і я, вдівець, дітей не має. Звати його Олексій і я нашій компанії він займає керівну посаду. Спочатку я не звертала увагу на його знаки уваги, а потім, заради експерименту, кілька разів сходила з ним на каву, після чого в нас зав’язались серйозні стосунки.
Мені п’ятдесят чотири, але я виглядаю значно молодше, адже займаюсь спортом, правильно харчуюсь та відвідую косметолога. Я часто ловлю на собі захоплені погляди чоловіків, але ніколи не думала, що зможу привернути увагу Олексія, молодшого на вісім років.
Він говорив мені, що в нього серйозні наміри й неочікувано для мене, покликав заміж. Для мене це стало дилемою. З одного боку, Олексій – симпатичний та забезпечений чоловік, з яким я буду в безпеці й почуватимусь коханою жінкою, а з іншого боку, я не відчувала глибокої закоханості.
Саме в той момент я зустріла Василя, з яким зустрічалась до чоловіка. Він був моїм першим коханням. Щоправда, роки зробили з темноволосого красеня, сивочолого чоловіка. Василь виглядав значно старше свого віку, його залишила дружина, а діти відмовились від батька, якого на додачу до всього звільнили з роботи, якій він присвятив все життя.
Побачивши Василя я відчула те тремтіння в колінах, що й колись в молодості, коли він вперше мене поцілував. Після кількох зустрічей ми зрозуміли, що наші почуття за роки нікуди не зникли.
«Переїзди до мене, – одного разу сказав Василь, – так в мене старенька квартира, роботи поки немає. Але я кохаю тебе…»
Після цих слів мене, ніби вдарило блискавкою, адже я зрозуміла, що теж його кохаю. Але не знаю, як вчинити з Олексієм, у якого до мене теж почуття. Що порадите?
