Почали жартувати, що це не моя дитина

У нас з дружиною троє прекрасних доньок. На цьому ми плануємо зупинитись, але так хочеться сина, продовжувача роду, ми із ним би ходили разом на риболовлю, вивчали марки автомобілів та дарували квіти 8 березня нашим дівчатам.

Нарешті сталось, дружина вагітна, дуже багато страху як-не-як четверта дитина, і це велика відповідальність, адже потрібно мати змогу підняти усіх дітей на ноги, дати їм хорошу освіту та гідне життя.

Радості не було меж, коли ми дізналися, що у нас буде хлопчик. Син… У мене буде син, це не виходило із моєї голови, ми стали найщасливішою сім’єю.

9 місяців пройшло на одному диханні, ось і народився наш Макарик – маленька копія мами. Такі чорні оченятка-гудзики та русяве світле волосся, що у поєднанні теж є рідкістю.
Щасливий батько.

У душі я вірив, що волосся його трохи потемніє, адже я теж колись був русим, а пізніше потемнів. Пройшов рік, другий, але моє світле сонечко не темніло. Напевно на те воно й сонечко, щоб світити.

Коли приїжджаємо в гості до батьків моєї дружини, усі радіють та бавляться зі внуком, адже теж мріяли про хлопчика. Серед моїх родичів теж усі щасливі та подекуди помітні зацікавлені погляди, чому ж це там нема нічого мого чи від нашої родини.

Мене це не дуже турбувало.
Проте, усі сусіди, колеги почали жартувати, що це не моя дитина. Чи не бачу я що у нас троє дівчат, а тут хлопець та ще й не схожий на мене. Це посіяло зерно сумніву. Проте я довіряю своїй дружині на всі 100%.

Навіть зараз, коли я забираю малого із садочка вихователі мене й досі впізнають як чоловіка Наталії, коли бачать мене разом із сином. Мені наче не образливо, адже я їх люблю більше життя, але знаю точно посмішка то моя, хай того ніхто і не бачить.

 

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

16 + 10 =

Почали жартувати, що це не моя дитина