Попросила всиновити її дитину

– Коханий, – гукнула чоловіка Оксана. – Нам тут лист прийшов.

– «Лист щастя»? Перепиши п’ятдесят разів. Давненько вже не було, – пожартував Валентин та підійшов до дружини.

Валентин та Оксана жили у приватному секторі обласного центру. Великий будинок, чималенька присадибна ділянка. Роботи завжди вистачало, а восени – тим більше. Від такої праці можна було давно відмовитися, або когось винайняти, адже подружжя далеко не бідувало. Валентин мав власний солідний бізнес у сфері нерухомості. Оксана ж була доволі високооплачуваним адвокатом. Але їм подобалося робити щось своїми руками. Так вони звикли. Та й куди дівати вільний час, якщо дітей вони, на жаль, у свої сорок з лишком років не мали. От і зараз Валентин господарював у садку, коли Оксана принесла йому дивне послання.

Жінка спантеличено крутила в руках саморобний конверт, на якому обривистим почерком було написано: «Майбутнім батькам моєї дитини».

Валентин розгорнув листа та швидко пробігся очима нерівними рядками, що подекуди розпливлися від крапель вологи. «Це що, сльози», промайнуло у голові чоловіка.

Лише два речення було у листі: «Я вас дуже прошу, я молю вас, усиновіть мою дитину. Якщо ви не погодитеся, мені доведеться віддати сина до будинку дитини». А нижче – адреса.

– Це який розіграш? – прочитала вслід за чоловіком послання Оксана. – Як можна з таким жартувати? – не могла вгамувати обурення жінка.

Збирайся, поїхали, – прийняв рішення Валентин.

– Ти серйозно? Ми ж за скільки років так і не зважилися на усиновлення. А тут, зненацька, – не могла повірити почутому Оксана та, побачивши рішучість чоловіка, здалася. – Поїхали. Може, це наша Доля.

Скоро вони недовірливо стояли біля старого, але видно, що доглянутого, будиночку в іншому кінці міста. Валентин несміливо постукав у вікно. Майже відразу двері відчинилися і на поріг вийшла молода дівчина, ще зовсім дитина.

– Ви все-таки приїхали, – видихнула вона.

Дівчину звали Уляна. Вона повідала Валентині та Оксані свою сумну історію. Дівчина осиротіла у вісімнадцять років. Від батьків залишився старенький будиночок, в якому і жила. Родичів, які б могли допомогти, не було. Пішла працювати офіціанткою до невеличкого ресторану. Часто доводилося повертатися додому після опівночі. Саме в один із таких днів її перестріла компанія молодиків добряче на підпитку. Уляна звернулася до поліції. Ґвалтівників покарали. Уже пізніше дівчина дізналася, що вагітна. Робити аборт побоялася. Зараз маленькому Антону було сім місяців.

– Розумієте, – знесилено опустила руки Уляна. – Я думала, що зможу, пересилю себе. Але як згадаю усе. Ні, не можу… А ще… Я зі своїм життям не знаю, що робити. Ледве на хліб вистачає. А тут така відповідальність. Антон дуже хороший хлопчик, спокійний, слухняний. Йому потрібна справжня сім’я.

Дівчина взяла хлоп’я на руки та підійшла до Валентина. Маля відразу простягнуло рученята до чоловіка.

– Ви ж адвокат. Зможете без проблем оформити усі потрібні документи, – звернулася Уляна до здивованої Оксани. – А як ви думали? Я ж не можу віддати свою дитину аби кому. Не переживайте. Після всього, я більше ніколи не з’явлюся у вашому житті. Я все обдумала і йду на цей крок усвідомлено.

***

Уже п’ять років Валентин та Оксана щасливі батьки. Антон росте здоровим, кмітливим хлоп’ям. Скоро піде до школи. Подружжя часто дякує Долі за несподіваний «лист щастя», що залетів на їх подвір’я.

 

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

nine + fifteen =

Попросила всиновити її дитину