Повинна платити за те що у мене жив племінник?

Вирішила я прихистити племінника. Чоловіка у мене немає, дітей теж, а так буде хоч із ким поговорити. Прихистила удвох точно буде веселіше. Юра приїхав до міста навчатись на кухаря, з села важко доїжджати, тому хай поживе зі мною у місті, щоправда, мати не дуже хотіла його відпускати.

Оскільки це хлопець, я виділила йому окрему кімнату з усіма зручностями. Жили ми як рідні, наче матір з сином. Приходив із навчання і розповідав як пройшов день, питав як у мене справи. Часто готував смаколики, що навчився готувати в училищі. Такий хороший хлопець, навіть допомагав із прибиранням, а то й прибирав чи доглядав усе сам. Не звично бачити у такій ролі хлопчину, головне усе робив на совість і наче щиро. Я дивувалась і питала звідки стільки сил, можливо краще б із друзями прогулятись, студентські роки – це ж найкращі роки. Він казав що це і так найкращі роки.

Ідилія закінчилась коли Юрко закінчив училище. Приїхала його забирати мама, яка так не хотіла його відпускати до міста, він же тут почне курити, пити і таке інше. І тут почалась цікава розмова, виявляється я не правильно їх зрозуміла, що це не було проханням прожити у мене, а те щоб Юра працював у мене, як на роботі. А також, як родичці, вони зробили мені знижку. Виявляється я тепер повинна віддати їм чесно зароблену зарплату за ці три роки. А це, на хвилиночку, 68 тисяч гривень. У них навіть є зошит з усіма підрахунками.

– Тут, бачиш, я трохи підняла ціни, інфляція, сама розумієш. А в дні, коли готував, як кухар, особлива доплата 200 грн – каже сестра.
– От, бачите-бачите, у мене все підраховано, – каже племінник.
Вручили мені кілька зошитів, я їх переглянула навіть, цікаво ж за що такі гроша.

Сказати що я була вражена, нічого не сказати. Три роки вони мовчали, все записували та підраховували, я шокована!
– Тітко Тамаро, я б хотів щоб ви все одним платежем виплатили. Я хочу купити квартиру, це буде перший внесок.
– Ти, звичайно, можеш і на довшу виплату, але тоді вже і трохи відсотки ростимуть. Ти ж не думаєш, що ми якісь сільські дурники, нічого не розуміємо у банківських справах. Договір ми складемо, чи можеш нам свою квартиру в залог віддати. Але пенсія у тебе хороша, може і так розрахуєшся! – впевнено говорить сестра.

Я забувала кліпати від здивування. Але я теж не розгубилась.
– Так-так, гаразд, нумо порахуймо, сестричко!
Знімати кімнату у моїй квартирі коштує 2000 гривень за місяць. Хай так, Юра жив у мене близько 10 місяців у рік, це 20 тис. у рік. Харчі були мої, хоч ти іноді і давала щось із села, але на дорослу людину це мінімум 500 грн на місяць. За ці три роки як перемножити назбиралось 75 тис. рівно. Нагадай, скільки я вам винна? Ага, віднімемо цю суму, виходить ви ще мені винні 7 тисяч гривень. Мої дорогі родичі, якщо можете повернути зараз я буду тільки за. Але знаю ж, що у вас немає такої суми, і віддавати мені її не потрібно, пробачаю вам цей борг, тільки щоб очі мої більше вас не бачили! Зрозуміли?

– А ми про оренду не домовлялись, так не піде! – намагається викрутитись сестра.
– Тобто ви мене попередили, що я беру на роботу у свій дім племінника?!
Я знала б – на поріг би вас не пустила!
– Так я казала, що Юрко чим зможе тобі допомагатиме і ти нам згодишся.
– На цьому розмова закінчена. Двері там!

Тепер із сестрою і племінником я навряд чи ще буду спілкуватись. Дуже хитрі знайшлися.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

twenty − 2 =

Повинна платити за те що у мене жив племінник?