Продавець фруктів

Жили ми разом із мамою в маленькій квартирці яка залишилась нам у спадок від дідуся. Я часто грався із хлопцями у дворі. І був у мене сусід заривала, який часто мене ображав. Так і сталось цього разу. Ми як завжди гралися на подвір’ї та Денис розпакував шоколадку і пригостив усіх хлопців крім мене. Сказав

-Твоя мама ніколи тобі шоколадок не купує. Та й іграшок в тебе нормальних немає.

Я образився, і відійшов від них, взяв свою стареньку машинку і пішов гратись до гойдалки.

Денис ще сказав, а мені мама купила нового тракторця, зараз винесу вам покажу. Тобі ніколи такого не куплять Максим!

-А я не хотів того тракторця. Я хотів лише, щоб мама видужала, бо вона вже довго хворіла, а тата свого я й не знав.

Мама працювала кравчинею, і часто шила в дома виконуючи замовлення для клієнток. Шила вона добросовісно і відповідально, правда ціни не могла ставити високі на свої послуги, а ніхто цього не розумів, що це велика праця. І, що нам потрібно було за щось жити. Більшу частину грошей мама віддавала за комунальні послуги, на навчання в школі та ще трохи залишалось на продукти. Часто люди чули ціну за свою річ, і казали, а пізніше віддам, бо ще не отримала зарплату, а нам не було за, що купити додому поїсти. Люди цього не розуміли, вони думали лише за те, щоб по швидше отримати своє замовлення і все. Я бачив це, і розумів, але не міг нічого вдіяти.

У мами почало стрімко погіршуватись здоров’я, вона почала дуже погано бачити та носити окуляри. Шити ставало все дедалі важче. І ще почались проблеми із тиском.

Аж тут через крик хлопців мені почулось як Денис сказав, що тебе взагалі скоро віддадуть у дитячий будинок.

-Чому це? Запитав я.

-Твоя мама вже давно не виходить. Моя мама сказала, що бачила як приїжджала швидка, якщо вона помrе тебе заберуть у дитячий будинок.

-Я відповів. Такого не буде!

І пішов до дому. Там мама кроїла чергове замовлення, та заметувала його нитками. Я запитав, мама якщо ти помrеш, мене заберуть у дитячий будинок?

-Максим ти, що таке говориш? Я не помру так швидко, я буду з тобою, і піклуватись про тебе буду. Ось зараз пошию це пальто і ми купимо тобі новеньке взуття на зиму.

-Мама не треба мені ніяке взуття, головне ти не вмирай тільки, сказав я тихенько і пішов у ліжко.

Я довго лежав і думав, що ж нам робити треба. І на наступний день я вирішив, що після уроків я піду на ринок. Настав цей день, після уроків я попрямував до найближчого ринку. Став біля прилавка з фруктами. І запитав у чоловіка який зважував мандарини скажіть, будь ласка, чи потрібна вам допомога? Я можу вам допомогти розвантажити машину із фруктами, а ви мені за це заплатите.

Чоловік глянув на мене досить суворо, а потім відповів. А скільки тобі років хлопчик?

Я відповів одинадцять, але ви не звертайте увагу, що я ще не дорослий я зможу розвантажити ящики з машини.

Чоловік погодився, але дав мені іншу роботу. Потрібно було в комірці перебрати по яблука та пофасувати їх по шість штук. Після того як я закінчив це робити, зі мною розрахувався чоловік і дав мені шість яблук.

Він запитав на, що мені потрібні гроші, напевно на іграшки подумав він. Я відповів ні, у мене мама хворіє, їй потрібно купити ліки, і їсти до дому, а в нас немає за що.

Чоловік сказав, що його звати Микола. І я можу приходити два рази на тиждень допомагати йому на ринку, і він мені буде за це платити.

Я погодився. І був дуже радий, що можу допомогти нам із мамою покращити наше життєве становище.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

5 × one =

Продавець фруктів