Прийшла в батьківський дім, де живуть нові господарі

Моя сестра Лариса уже понад двадцять років живе у Франції. Поїхала вона туди ще молодою дівчиною-студенткою, знайшла роботу, а згодом вийшла заміж за француза. Має дочку Лауру. Дівчинці вже шістнадцять, ми деколи бачимось по відеозв’язку, але розмовляємо англійською, адже української Лаура не розуміє.

Та цього літа сестра приїхала вперше за багато років на Батьківщину – показати доньці місце, де пройшло її дитинство.

Батьки наші жили в селі. Їх немає уже давно, тому стареньку сільську хату, за згодою сестри, я продала.

Але, не дивлячись на те, що близьких родичів у рідному селі у нас немає, а з далекими спілкуємось не дуже близько, ми з сестрою та племінницею вирішили приїхати туди, аби побачити, як змінилось село за роки нашої відсутності.

Приїхали, підійшли до рідного дому, дивимось через паркан.

З хати вийшла дівчинка років трьох і побігла гратись і пісочницю. Ми з Ларисою переглянулись – скільки ми себе пам’ятаємо, тут завжди була пісочниця, яку нам колись зробив тато.

На старій груші висить гойдалка. Інша, звичайно, пластикова, але спогади про те, як ми гойдались на старій, змайстрованій дідусем гойдалці, змусили нас змахнути зрадницькі сльози.

– Лариско, додому! – З хати пролунав жіночий голос. – Пора їсти!

Дівчинка, прокинувши відеречко у піску, побігла в хату. Ми з сестрою переглянулись. Згадали, як нас у дитинстві кликала мама. Почувши її голос, ми завжди весело бігли додому, намагаючись вгадати, що смачненького на нас чекає. Мамині пироги були особливо смачними. Я зараз намагаюсь відтворити той рецепт, але все ж не виходить так смачно. Напевно, вся річ в тому, що мама пекла в печі – там випічка особлива.

Ми, стояли за ворітьми, не наважуючись ввійти.

З будинку вийшов чоловік – новий власник хати. Він впізнав мене, адже ми познайомились, коли я продавала хату.

Привіталися. Ми запитали, чи можна зайти у двір, позгадувати. Чоловік дозволив, запросив у хату.

На диво чи на щастя, його дружина спекла пиріжки в тій само печі, що готувала мама. На смак вони були такими, як у нашому дитинстві!

Ми із сестрою ледве знову не заплакали. Лаура дивилась на це все із захопленням. Було видно, що їй дуже подобається автентична культура побуту, в яку вона попала.

Просиділи ми до вечора. Нові господарі виявились дуже милими та привітними людьми. Поїхали ми від них тільки надвечір, але для того, аби взяти речі Лариси й Лаури з міста й повернутись знову у рідне село – вони вирішили пожити там тиждень.

Сестра заплатила новим господарям за перебування там, хоч вони готові були прийняти сестру абсолютно безкоштовно. Всі виявились задоволеними.

«Я б відкупила хату назад, – говорить сестра, – але зможу приїжджати туди тільки раз на рік. Тому ми домовились з новими господарями, що гостюватимемо в них щоліта. Хочу, щоб Лаура знала, де пройшло дитинство її мами. Та і я рада повернутися в батьківський дім, де мене чекають гарячими пиріжками

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

five + eight =

Прийшла в батьківський дім, де живуть нові господарі