У НЕДІЛЮ ПЕРЕД ВЕЧЕРЕЮ Я ПРИЙШОВ З РОБОТИ, ДЕ РОБИВ РЕМОНТ З МОЇМ СУСІДОМ, ТО ПОБАЧИВ, ЩО МОЯ ЖІНКА ТІЛЬКИ ЩО ПІДНЯЛАСЯ З ЛІЖКА, ВОНА НЕ ЗБИРАЛАСЯ ГОТУВАТИ ВЕЧЕРЮ, ХОЧА Я ВТОМИВСЯ, А РОБОТИ ПОСТІЙНО ДОСТОБІСА. МОЯ ЖІНКА ПРОСТО ЛЕДАЧА. У МОМЕНТИ, КОЛИ Я ЦЕ БАЧУ, МОЖУ ПРОСТО ВЗІРВАТИСЯ, З’ЯВЛЯЄТЬСЯ БАЖАННЯ ПОКИНУТИ ЦЕЙ БУДИНОК І ВТЕКТИ ЗА СІМ ЗЕМЕЛЬ.

Менi 52 роки, маю гарну жінку і маленьку дочку, що відвідує дитячий садок і незабаром піде до школи. Кожного дня мене цікавить, це життя – саме та мрія? У неділю я підвівся на світанні, ще з вечора підготував собі великий набір інструментів для ремонту – я допомагаю людям, і таким чином заробляю. Хоч це і складно, але зарплатня непогана, все ж небагаті ми, доводиться шукати додатковий заробіток.

Повернувшись з роботи на обід, я був вражений, що моя жінка нічого не приготувала ні мені, ні дитині, вона навіть не збиралася, хоча ми нічого не їли. Вона палець о палець не вдарить, домашній борщ не приготує. У моменти, коли я це бачу, можу просто взірватися, з’являється бажання покинути цей будинок і втекти за сім земель.

Під час заручин, моя любов казала: «буде в нас своя хата, куди хочеться повертатися!». 20 років потому. Я не витримую. Кожен день я працюю до сьомого поту. Коли дитинка народилася, кохана піклувалася про нас. Я завжди повертався додому з відкритими обіймами. Наразі ж донечка на мені. Я з нею гуляю, воджу містом. А жінка лежить собі, навіть не має бажання пройтися до парку, тільки про ресторани думає, аби вдома нічого не робити.

Дружина моя ніколи не відрізнялася  спрагою до домашньої роботи. Зараз ви скажете, що, хоч вона й жінка, але не зобов’язана займатися цією справою, я ж чоловік у родині. Та це тільки зараз люди так порозумнішали, а тоді, коли всі ми молоді були, не було такого поняття, що чоловік вертається не до теплої оселі, а до холодної жінки. От так і одружувалися.

Вона періодично працювала, хоч і без результату. І сама шукала роботу, і я допомагав, але вона не сильно за це хвилювалася. Я ж не можу самостійно справлятися з дитиною! Жінці я вже не довіряю. Сім’єю, тим, що від неї залишилося, займаюся я. Навіть маленькою дитиною. Але я ж то постійно працюю, не можу перебувати вдома цілий день і паралельно робити ремонт, потрібна хоч якась допомога!

Я сам готую вечерю для родини, сам прибираю, мию посуд. Ще до цього всього з сусідом працюю! Не можна знецінювати чужу працю. Дружина моя цілими днями говорить по телефону, або сидить у ноутбуці. Шкодую, що взагалі його купив!

Сваримося ми постійно, дочка хвилюється. Постійно кажу, що таке життя довго не протримається, не можна так вчиняти, що так жити не можна, а вона тільки й каже, що я егоїстичний. Часто думаю покинути її, забрати дитину.

Так і спокійніше буде. Я б краще жив. Дитину – в садок, сам – на роботу. Нас обох би витягнув. Не довелося б шукати додаткові гроші. Та як покинути? Піти з будинку, куди? Скоро 60 років буде. Чи взагалі можна говорити про нове, щасливе, самостійне життя в цьому віці?

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

sixteen + 1 =

У НЕДІЛЮ ПЕРЕД ВЕЧЕРЕЮ Я ПРИЙШОВ З РОБОТИ, ДЕ РОБИВ РЕМОНТ З МОЇМ СУСІДОМ, ТО ПОБАЧИВ, ЩО МОЯ ЖІНКА ТІЛЬКИ ЩО ПІДНЯЛАСЯ З ЛІЖКА, ВОНА НЕ ЗБИРАЛАСЯ ГОТУВАТИ ВЕЧЕРЮ, ХОЧА Я ВТОМИВСЯ, А РОБОТИ ПОСТІЙНО ДОСТОБІСА. МОЯ ЖІНКА ПРОСТО ЛЕДАЧА. У МОМЕНТИ, КОЛИ Я ЦЕ БАЧУ, МОЖУ ПРОСТО ВЗІРВАТИСЯ, З’ЯВЛЯЄТЬСЯ БАЖАННЯ ПОКИНУТИ ЦЕЙ БУДИНОК І ВТЕКТИ ЗА СІМ ЗЕМЕЛЬ.