Приїжджати не треба, а хочеш зробити нам приємно – грошей передай
Андрій Васильович уже десять років на заробітках у Чехії. Додому приїздить раз на рік – на новорічні свята.
Дружина, Ірина Григорівна, за роки, що живе одна, уже доволі звикла до відсутності чоловіка. І, здається, її такий стан речей навіть дуже влаштовує.
Чоловік, ніби, і є, адже гроші надсилає, але, по факту, всі труднощі сімейного життя, по типу, прибирання, готування оминають її стороною. Живе Ірина виключно у своє задоволення.
За гроші, які надсилає Андрій Васильович, дружина облаштувала їхній будинок за найновішими стандартами, купила квартиру сину, а собі автомобіль. Ірина Григорівна у свої п’ятдесят два може дозволити собі не працювати, а вільний час витрачати на відвідування салонів краси, спортзалу та караоке разом з подругами.
Чоловік же, навпаки, за останні десять років постарів й виглядає, наче дідусь. Робота нелегка, але Андрій Васильович старається задля блага коханої дружини та єдиного сина.
Ірину чоловік покохав ще в молодості, тому коли вона погодилась стати його дружиною – зробила найщасливішим на світі. Але Ірині завжди було мало грошей. Спочатку Андрій Васильович працював на двох роботах в Україні, але побачивши, що вгамувати апетити дружини таким чином не може – подався за кордон.
Спочатку Ірина телефонувала часто, говорила, що сумує й рахувала дні до приїзду чоловіка Та з часом бачити Андрія раз на рік стало для неї нормою.
Андрій Васильович розумів, що вони з дружиною віддаляються один від одного й навіть чув чутки, що в Ірини є хтось на стороні, та намагався цьому не вірити.
Незабаром у сина Олексія весілля. Андрій Васильович взяв відпустку на роботі, забронював квитки й накупляв подарунків дружині та синові.
– Андрійку, навіщо тобі їхати? – Якось холодно сказала Ірина, коли чоловік повідомив її, що прилітає за тиждень. – Весілля там невелике, нема чого тобі з роботи вириватись. Я тобі фото надішлю.
Андрій Васильович розчаровано дивився на дружину в моніторі комп’ютера.
– Та як, кохана? Я ж так хотів прилетіли, тебе побачити, сина. У нього такий день, як без батька? Я й подарунків вам купив…
Ірина змінилась на обличчі.
– А подарунки, щоб не пропадали, ти передай. Скоро сусіди вертатимуться з Чехії – можеш ними передати.
– Чому ти не сказала, Іринко, що хлопці їхатимуть? – Здивувався Андрій. – Я можу з ними приїхати.
На лиці дружини пробігла тінь незадоволення.
– Та у них місця, напевно, не буде. Нема чого тобі їхати, Андрійку. – Сказала жінка й вийшла з мережі.
Андрій Васильович, ледве не плачучи, вирішив набрати сина – може хоч він чекає? Та й Олексій був не в захваті від батькової ідеї приїхати.
– Та у нас, тату, не те, щоб справжнє весілля. – Мляво почав юнак. – Так просто, розпис. Думаю, не варто тобі їхати. А якщо хочеш зробити нам приємно – грошей передай.
В цей момент Андрій Васильович дав волю сльозам. Як жити далі, коли тебе не чекають найрідніші?
