Я у сім’ї була єдиною дитиною, тому сестер і братів у мене не було. Постійно я проводила час зі свою двоюрідною сестрою. Можна сказати, що за всі ці роки вона стала мені зовсім рідною. Здавалося, що я добре її знаю. Та, що вона зможе відмовитися від рідної дитини, я і не могла збагнути.
Звернулася до мене з проханням приглянути за дівчинкою. Їй потрібно було поїхати до іншого міста по важливій справі, як вона мені це пояснила. Я відмовити не змогла. Вона, напевно, знала, що я не відмолю, тому зразу приїхала з усіма речами маленької. Дівчинка була спокійною. Та і до мене вона вже звикла, оскільки я часто навідувалася до них у гості.
Найскладнішим було те, коли потрібно було відповідати на питання, де ж мама й коли вона прийде. Але вже через декілька хвилин дівчинка забувала про все, та її тривога зникала. Ми продовжували гратися далі. Але було видно, що вона дуже сумує за мамою.
Я пробувала телефонувати до Олени. Але при розмові вона і не запитувала про дитину. Казала, що невдовзі вона повернеться. Я попереджала, що дівчинка може забути свою рідну матір за стільки часу. Вона ж ще зовсім маленька. У майбутньому це вплине на неї, коли вона дізнається, що рідна мати відмовилася від неї й проміняла її на чоловіка.
Пройшло вже декілька років, а я ще вірю в те, що Олена повернеться. Але вже мало в це віриться. Рідних дітей у мене так і немає, зате я виховую чужу дитину. За весь цей час я встигла полюбити її, як свою.
