Сама винна! А використовувати батьків я не дозволю!

Ми з Вікою сестри-близючки. Але склалось так, що за характером ми дуже різні. Я – врівноважена, зациклена на результаті. Працюю лікарем, з чоловіком добудовуємо власник будинок, виховуємо доньку Любочку.

Віка – повна моя протилежність. Вона інститут кинула ще на другому курсі, потім втекла з малознайомим хлопцем в Іспанію. Батьки тоді ледве не посивіли від хвилювання. За півроку вона, звичайно, повернулась, але не сама, а з животом. Так і залишилась жити на батьківській шиї, але тепер ще й з дитиною. Віка народила хлопчика, вихованням і утриманням якого завжди займались тато з мамою, адже ні працювати, ні займатись дитиною сестра не хотіла. Тільки й чекала вечора, аби чкурнути з дому в пошуках пригод.

За два роки Віка знову завагітніла, цього разу двійнею. Хто батько дітей вона навіть не могла зрозуміти. А нашим батькам-пенсіонерам довелось окрім непутньої забезпечувати ще і її трьох дітей.

Коли ми з чоловіком переїхали у власний будинок, вирішили забрати моїх батьків до себе. Чоловікових батьків давно не стало, тому ми домовились, що старість мої тато з мамою доживатимуть біля мене.

Батьки були непроти, адже в їхньому віці було вже складно тіснитись в одній квартирі з трьома дітьми й дорослою донькою.

Але Віка цій новині далеко не зраділа. Вона влетіла до мене в кабінет прямо під час прийому.

– Ти що придумала? Хочеш забрати батьків до себе? А мені що робити? – сестра кричала так голосно, що мені довелось закрити двері й попросити медсестру вийти – я не хотіла, щоб в цієї сімейної драми були свідки.

– Тобі ж Вікусю краще. Квартира залишається. Я на неї не претендую.  Живи собі з дітками й радій. – Я намагалась говорити максимально спокійно.

– Та квартира й так моя!

– Ну то в чому проблема? Батькам треба допомагати. От я й взяла їх до себе.

Та Віка не заспокоювалась.

– Знаю я, як ти хочеш їм допомагати! – Сестра кричала так голосно, що мені довелось закрити вікно. – Ти гарно придумала: забрати батьків до себе, щоб сиділи з твоєю дитиною! А хто з моїми трьома буде? Ти подумала?!

Я дивилась на Віку з нерозумінням.

– Про що ти говориш?! У моєї доньки є няня!

– Ото й воно! – Сестра не могла вгамуватись. – Ти хочеш зекономити й використати маму з татом як робочу силу.

– Віко! Про що ти говориш? Невже ти не розумієш, що я непогано заробляю й можу дозволити собі й няню, й забрати батьків до себе, аби полегшити їм життя.

Сестра ще більше розлютилася.

– Отак воно! Одним все, іншим нічого! Тобі й сім’я, й робота, й батьки! А мені значить – сиди, Вікусю, одна з трьома дітьми.

Я вже теж добряче розлютилася.

– Ніхто тебе, сестричко, не змушував народжувати трьох дітей від різних чоловіків замість того, щоб отримати освіту й знайти нормальну роботу. Сама винна! А використовувати батьків я не дозволю! Все! Крапка!

Віка вийшла з мого кабінету в сльозах. Вона завжди використовувала сльози, коли бракнуло аргументів. На батьків це завжди діяло. Але не на мене. Врешті, вона справді сама винна.

 

 

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

18 + eighteen =

Сама винна! А використовувати батьків я не дозволю!