Секрет шафи

Мій батько пoмер у віці 80-ти років. Від тоді у мене побільшало домашніх справ. Окрім власного хазяйства і дачі я повинна була наводити лад і у батьківському дворі. Хоч він і був у поважному віці, та на мій подив завжди підтримував порядок, хоча я допомагала небагато. Хіба, що посадити й обробити грядки, те що для нього було важким і більше потребувало жіночих рук. На подвір’ї та в будинку завжди було все охайним і чистим настільки, що ніхто б не міг подумати, що тут живе самотній старий чоловік. Та я не дуже брала це до уваги до смeрті тата. Але зараз все змінилось. Пройшло всього три місяці, а подвір’я поросло високою травою, грядки у бур’янах, в домі стояла мeртва тиша. Мабуть, і справді варто продати будинок, так як того хоче Марина. При згадці про сестру мене охопив смуток.

Я завжди брала з Марини приклад, та не лишень через те, що вона була старшою на п’ять років, а перш за все, тому, що це була розумна і справедлива людина. Я не завжди могла бути такою, як вона, хоча й дуже старалась. Марина жила в Києві, працювала шкільною вчителькою, відпрацьовувала в школі останні роки, що залишались їй до пенсії. До батька приїжджала вкрай рідко, проте ці сімейні зустрічі були надзвичайно теплими.

І от раптом цей дивний дзвінок… Місяць назад зранку Марина зателефонувала і я не впізнала її:

— Таню, я знаю що ти помаленьку продаєш речі з батькової кімнати. А основне — де його нагороди? Ти про них нічого не кажеш!

Мене кинуло в холодний піт… Як так? Чому? За що? Звідки взялись ці підозри? Марина нічого не пояснила.

Але ж і справді, де нагороди? З цими пoxoронними клопотами, пoминками, а тепер ще й доглядом за будинком, я зовсім забула, що у батька були нагороди — командирський годинник і нагорода за відвагу. Та батько ніколи не згадував про якесь потаємне місце. Я майже 3 години шукала місце де б могло знаходитись сховище. Та перешукавши всюди, усвідомила, що в жодному кутку дому його не було!

Через два місяці з’явилися охочі придбати дім. Пропонували за нього менше, ніж я хотіла, та Марина наполягала:

Продавай, мені потрібні гроші.

Оскільки покупцю меблі, що були в будинку, непотрібні, я вирішила продати їх окремо. Ціна була не важлива, просто щоб якнайшвидше продати. Меблі були в хорошому стані, тому й охочих дешево їх купити було достатньо. Найбільше запам’яталась пара, що приїхала на “Жигулі” з причепом. Вони взяли кухонний столик, шафу, і спальний набір. Сказали, що для дачі.

Після продажі будинку я віддала сестрі її частку, Марина заради грошей приїхала особисто. На ніч не залишилась, стосунки між нами зіпсувались. Але про нагороди більше не згадувала.

А ще через три місяці до мене приїхала та сама пара на “Жигулі”. Жінка довго вибачалася, що не вийшло раніше, а потім промовила:

Я знайшла у вашій шафі невелике сховище, а в ньому ось це, – і протягнула мені командирський годинник і нагороду за відвагу. — Ми були у сина закордоном, треба було терміново їхати. Та ми розуміємо, що це речі вашого батька і вони особливо для вас цінні.

— Ох. Ви навіть не уявляєте наскільки

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

four × four =

Секрет шафи