Мені сорок вісім. Якось так сталось, що у свої роки в мене немає ні сім’ї, ні дітей. Заміж я не вийшла. Поки була молодша все думала про навчання, потім про роботу – було не до залицяльників. Думала, що спочатку треба кар’єру побудувати, а тоді вже особисте життя. Але поки я відкладала, всі потенційні женихи вже мають дружин, двох-трьох дітей, кредити й по кілька зайвих кілограмів. У когось навіть онуки є! А у мене тільки робота і кіт Пампух.
Зрештою, свою самотність я не сприймаю, як покарання долі, адже прекрасно розумію, що це був мій вибір. Звичайно, дітей деколи хочеться, але я прекрасно компенсую цю потребу спілкуванням з десятирічною племінницею Міланою, донькою моєї молодшої сестри Тетяни.
Так уже склалось, що сестра завжди просила мене посидіти з малою, адже я працюю дистанційно, відповідно, завжди знаходжусь вдома й за дитиною можу приглянути. Мені, звичайно, це тільки в радість. Племінницю я просто обожнюю й вона мене теж.
Оскільки заробляю я доволі непогано, то можу балувати свою улюбленицю гарним одягом та сучасною електронікою. А минулого року я взяла Мілану із собою на відпочинок у Грецію. Дівчинці там так сподобалось, що вона не хотіла повертатись.
Рік тому у сестри з’явився малюк Дениско. Відповідно, вся увага тепер дістається йому. Сестра навіть попросила мене взяти Мілану до себе на якийсь час, адже вона не встигає з двома дітьми. Я радо погодилась. Тим більше, що у мене є автомобіль і я можу відвозити племінницю в школу і на гуртки.
Зараз Дениску уже рік. Він підріс і Тетяні набагато легше з ним справлятися. Вчора сестра прийшла до мене, щоб забрати Мілану додому.
Та дівчинка, яка уже звикла до мене та мого дому відмовилась іти з мамою.
– Чому, доню? – Запитала сестра – Ми з татом тебе чекаємо.
– Я не хочу до вас повертатись, – надулась дівчинка, – мені добре з тіткою Оленою, я хочу, щоб вона була моєю мамою!
Сестру слова доньки заділи.
– Ти ще скажи, що любиш тітку більше, ніж мене.
– Люблю! – Сказала дівчинка – А тебе – ні.
Сестра розплакалась і пішла. А сьогодні телефоном сказала, що якщо я не приведу дитину додому – вона напише заяву в поліцію про викрадення дитини. А Мілана йти нікуди не хоче й говорить, що якщо я силоміць відвезу її додому – вона все одно втече.
От сиджу тепер і не знаю, як вчинити.
