Щоб тобі вернулось усе те, що ти зараз робиш

Моїй подрузі 54, проте про старість нема що й говорити.
Ми колишні однокласниці та навіть подруги. Була у нас одна відмінність – це наші сім’ї, я була із сім’ї з середнім достатком, поступила на державний, після навчання і зараз працюю вчителькою. Подрузі Оксані, у спадок від батьків перейшла фабрика із пошиття суконь. Вона теж була завжди хорошою дівчиною, матеріальний достаток не був для неї головним у житті.

Я досить рано вийшла заміж, чоловік у мене чудовий та щаслива сім’я. Оксана не спішила виходити заміж, адже потрібно будувати кар’єру. Свою сім’ю вона створила близько десяти років тому, а от чоловік її теж менший від неї на десять років. Оксана дуже кохала свого молодого обранця, дарувала йому дорогі подарунки, вони стали співвласниками фірми.

Декілька тижнів тому в Оксани виявили онкологічну хворобу, уже на важкій стадії, жити їй залишилось теж не довго. Мене охопив жах, адже вона завжди була такою енергійною та веселою, вела здоровий спосіб життя, як це могло статися.
Через тиждень я подзвонила спитати як вона себе почуває, проте їй ставало все гірше, і її забрали до лікарні. Я спитала які речі їй потрібні та поїхала її провідати.

Тут я і побачила вперше її чоловіка, до цього це було наче за закритими дверима. Це був молодий доглянутий хлопець з сумкою Прадо. Він саме виходив із кабінету, де йому повідомили, що Оксані залишилось жити лічені дні, а то й години. Проте він в досить хорошому гуморі пройшов повз мене.
– Жах! – вимовив лікар, від якого вийшов чоловік.
Я підійшла спитати, що сталося. Лікар розповів, що молодик питав чи можна зняти дорогі прикраси з Оксани зараз чи краще після смерті.

Наступного дня Оксані стало гірше. Скільки працівники не дзвонили до чоловіка він не піднімав трубки. Підняв лиш одного разу, коли медсестра зателефонувала із мобільного телефону Оксани. І то розмова була короткою, адже чоловік сказав, що у нього дуже багато роботи на фірмі.

У Оксани почались марення та вона постійно кликала свого чоловіка, який і не думав приходити до лікарні. Якийсь час Оксана була без свідомості, тільки один раз вона змогла прийти до тями та попросила мене покликати чоловіка до лікарні. Я зателефонувала, попросила приїхати навіть якщо він її не кохає, треба бути людиною, тим більше десять років спільного життя. Відповідь: «У мене надто багато справ, коли загине, тоді й дзвоніть». Одна медсестра навіть у гніві сказала: «Щоб тобі вернулось усе те, що ти зараз робиш, і до тебе теж ніхто не прийшов!».

Близько вечора Оксана померла, так і не дочекавшись коханого чоловіка. Я була усю ніч у стінах лікарні.
Чоловік же приїхав тільки вранці, не заходив до палати, не забирав речей та не прощався із людиною, яка дала йому все у житті, а коли помирала нікого не було поруч.

На похорон зібралось багато людей, особливо чужих: із роботи, лікарні. Тільки чоловік мав нагальні справи у фірмі.

Через місяць з такою ж ситуацією до лікарні потрапив чоловік Оксани.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

1 × 5 =

Щоб тобі вернулось усе те, що ти зараз робиш