Щоправда, коли ми одружились, я зрозуміла, що романтичний характер Віктора зіграв зі мною злий жарт.

Ми з Віктором познайомились в інституті. Він сподобався мені своїм цікавим поглядом на світ. Романтик, мрійник, який пише вірші й ніколи ні про що не хвилюється. Мені, людині прагматичній, такий світогляд був чужий, а напевно, тому й цікавий.

Щоправда, коли ми одружились, я зрозуміла, що романтичний характер Віктора зіграв зі мною злий жарт. Чоловік замість того, щоб шукати гідну роботу, аби прогодувати себе, мене та нашу дитину, яка народилась невдовзі після весілля, продовжив працювати сторожем на одній фірмі. Платили йому копійки, зате, як говорив Віктор «є час, щоб подумати про вічне.»

Про «вічне» мій чоловік думав набагато менше, ніж про «приземлене», тобто про нас з дитиною. Після роботи, замість того, щоб допомогти мені по дому, Віктор грав на гітарі, читав книги, дивився фільми в стилі артхаус. Замість того, щоб погуляти з дитиною, або собакою (яку, до речі, ми теж завели з легкої руки Віктора), він брав свій, куплений на останні гроші, телескоп і йшов на дах, аби дивитись на зірки.

Йшов мій день народження. Я сподівалась отримати в подарунок від чоловіка доволі практичний та водночас бажаний подарунок – зимові чоботи. Беручи до уваги те, що зараз я не працюю, а всі зароблені чоловіком гроші йдуть на дитину, оплату квартири та продукти, нових речей я собі дозволити не можу. Напередодні дня народження я кілька разів натякала Віктору, що найкращим подарунком мені були б чоботи. Чоловік, ніби мене зрозумів.

Так от, коли настав довгоочікуваний день і я, передчуваючи подарунок підійшла до чоловіка, він обійняв мене, привітав і сказав:

– Кохана, в це особливий день, я хочу зробити тобі особливий подарунок, на який ти дійсно заслуговуєш!

«Невже це будуть чоботи з натуральної шкіри», – зраділа я.

– Ти – найкраще, що було в моєму житті, тому цей подарунок тобі! – Вікторі підійшов до мене.

Я сподівалась отримати коробку, але натомість мій чоловік взяв гітару.

– Мій подарунок тобі – пісня!

В мене аж руки опустились. Пісня? І це в той час, коли мені немає в чому піти з дитиною в поліклініку?

Того вечора я зібрала речі й пішла від Віктора, забравши дитину. Він хороша людина й невиправний романтик, але я зрозуміла, що мені потрібна більш практична людина. Не треба називати мене меркантильною, я вважаю, що вчинила правильно.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

20 + 7 =

Щоправда, коли ми одружились, я зрозуміла, що романтичний характер Віктора зіграв зі мною злий жарт.