Сьогодні рівно рік, як мене покинув мій чоловік.

Кожна людина може помилятись, в цьому немає нічого дивного і принизливого. Навпаки, наші помилки здебільшого нас і стимулюють, додають нам впевненості у наступних кроках, допомагають зростати. Шкода, що багато людей цього не розуміють і сприймається це як поразку, приниження і тоді перестають робити абсолютно все, щоб цю помилку виправити.

Я вже давно для себе вирішила, що кожен мій промах повинен бути докладно проаналізованим і в результати дати мені уроки і висновки з ситуації, що склалась. Кожен з нас був в таких ситуаціях, я впевнена, що і ти один з них.

Я розповім тобі одну історію зі свого життя. А ти просто зроби висновки і задумайся. Скажу одразу людина допустилась помилки і жаліє про це, але в цей же час це хороший урок для нього.
Звичайно, чужий досвід не замінить особистого, але все ж спробуйте вникнути в той посил, що я намагаюсь вам передати. Він насправді дуже простий.

Це моя історія….історія жінки, яку покинув чоловік…
“Сьогодні рівно рік, як мій чоловік мене покинув. Покинув, бо познайомився з молодою, красивою і сексуальною дівчиною, від одного лише її вигляду він отримував задоволення, а це те, чого він вже давно не отримував від мене.
В буквальному сенсі я потовстішала, моє ноги, руки, попа, живіт покрились целюлітом, живіт-розтяжками, тай взагалі обвис…

Я вже давно забула, що таке користуватись косметикою, робити укладку і навіть що таке парфуми теж забула. Я перестала робити елементарні речі: манікюр, педикюр, депіляцію…

Одним словом все це і відкинуло його від мене. Він хотів мене бачити тією, що і 7 років тому, тією, в яку був закоханий по вуха.

Сьогодні рівно рік з моменту, як він сказавши тільки кілька слів пішов від нас. Він не вірив своїм очам і довший час хотів дізнатись чи не знайшла я нового багатого чоловіка. Так, я дуже добре виглядала. Нафарбована, струнка та підкачана, в облягаючому вбранні… Не може бути, -крикнув він мені. Якби не діти, він не повірив б своїм очам.

Я була абсолютно іншою. Але тепер я мама, яка сама виховує 3 діток, його 3 дітей… Ми довго говорили, що ж насправді сталось тоді, останні роки нашого спільного життя.

Він зрозумів, що коли ми були разом, мені не вистачало часу на тренажерний зал, весь час я приділяла чоловіку, старшій донечці і двом маленьким близнюкам.

Я не носила ліфчика через те, що годувала двох синочків і не мала часу думати ще про нього.
Я не брила ноги і не вищипувала брови, бо я повинна була приготувати їсти, все помити, прибрати і доглянути за всіма.

Він запитав мене чи я тоді була щаслива.
Я завжди мріяла про велику, дружню, люблячу сім’ю. Я завжди хотіла готувати для всіх, любити всіх і їм допомагати. Висновок: моє життя було прекрасним, тільки наші цінності не співпадали.

Хочу звернутись до усіх, хто читає цей текст: кожна жінка потребує не лише чоловічої уваги, а й чоловічої підтримки та допомоги. Не спішіть руйнувати сім’ю, спалювати мости і тікати. Визначте проблему, поговоріть, може тоді ви один одного зрозумієте і вас стане на одну щасливу сім’ю більше.

Що мені сказав чоловік? Що шкодує, що проміняв красу внутрішню на зовнішню.
А я через кілька років знайшла людину, яка перестала відноситись до мене як до прислуги і дав мені час, щоб я могла потурбуватись і про себе.

І кожен раз, коли я думаю чи хтось з моїх близьких, що він чогось не вартий я кажу: заглянь спочатку в себе і задумайся над тим, що ти можеш дати людині в замін на її час, сили, старання.
Чи не робиш ти помилку саме зараз? Якщо ти відповідаєш неоднозначно на це питання, то якомога швидше зроби своїй найближчій людині щось приємне.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

two × 2 =

Сьогодні рівно рік, як мене покинув мій чоловік.