З Оленою ми одружилися минулого року. До того кілька років дружили, потім розписались. І все б нічого, якби не один нюанс – дружина за те, аби у кожного був окремий гаманець. Так було в родині її батьків і це вона перенесла у власну сім’ю. Ми складаємось навпіл на комунальні послуги й оренду квартири, а також на побутові речі.
Але й це ще не все. Готує кожен сам собі. Це теж одне із правил Олени. Річ у тім, що в її батьків була та ж сама модель поведінки – якщо обоє працюють, то повинні мати однакову кількість обов’язків. І це ж стосується не тільки приготування їжі. У нас на холодильнику висить графік прибирання квартири. Якщо дружина завантажує прання, то кладе в пральну машину виключно свої речі, адже прати також мої було б нечесно, на її думку. Постільну білизну і рушники спільного користування пере той, чия черга прибирати. Словом, у нас все, наче в гуртожитку.
Як не намагався я поговорити з Оленою, що я – чоловік і хотів би більше вкладатися в сім’ю у матеріальному плані, навіть готовий повністю утримувати дружину, щоб тільки вона займалася домашніми справами, як було заведено у моїх батьків. Але Олену такий стан речей не влаштовує, тому ми й живемо, як сусіди.
Коли ходимо гуляти, платить кожен за себе, адже дружина за рівноправ’я. В супермаркеті також кожен стоїть біля каси зі своїм кошиком. Друзі часом сміються з нашого устрою родини, мовляв, що я за чоловік такий, що дружина мені готувати відмовляється, але хіба я винен – це виключно її рішення.
Сьогодні я прийшов пізніше звичайного. Дружина вже була вдома. Вона лежала й дивилась серіал, а на кухні смачно пахла лазанья. Я тільки зітхнув – мені цієї смакоти не перепаде.
Ставлю воду на макарони. На кухню заходить Олена. Обіймає.
– Макарони будеш варити? – Питає дружина.
– Ага. – Приречено відповідаю я, не втрачаючи надії, що Олена мене пожаліє й запропонує повечеряти тим, що приготувала вона.
Але дружина навіть про це не думає.
– Давай. Повечеряєш і фільм подивимось. – Цілує мене дружина й повертається в кімнату.
Я помішую макарони, які вже почали злипатись. Треба ще не забути відкласти собі завтра на обід, адже якщо я про себе не подбаю, залишусь голодним. Мені дружина, на відміну від моїх колег, контейнери з голубцями не складає. Тому змушений перебиватися канапками.
В той вечір, поливаючи макарони кетчупом, я сидів і думав: а навіщо мені взагалі дружина? Тільки для того, аби не спати в самотності? Можливо. Але чи варто воно того, якщо з одруженням моє життя не змінилось на краще?
