Спочатку нам не знайшлося місця за столом, а потім відправили ночувати до якихось знайомих у вагончику. Навіщо нас запросили на цей ювілей? Тітка, коли телефонувала, десять разів повторила, що про родичів не треба забувати, що ми ж близька рідня, вона на нас так чекає. Клятвено завіряла, що ми будемо бодай не найпочеснішими гостями на святі. Виявилося, що усе зовсім навпаки. Не бачилися з нею десять років і ще б двадцять не бачитися

Після того, як пішов із життя мій батько, з його ріднею я втратив усі зв’язки. Вони не проявляли ініціативи, та і я не дуже цікавився їх долею.

Десять років ні слуху ні духу, а тут, з якогось дива, моя тітка вирішила сім’ю возз’єднати. Навіть не знаю, де вона взяла мій номер телефону, але одного липневого ранку вона несподівано подзвонила й запросила до себе на ювілей.

– Ми ж близька рідня, а про родичів не можна забувати. Приїжджайте обов’язково. Я на вас лише й чекаю. Скільки ж років не бачилися. Погостюєте декілька днів. Заразом і на морі побудете.

Ми з дружиною дійсно якраз на відпочинок збиралися. Що ж, замінимо цього року Анталію на Азовське море.

Дружина на всяк випадок попросила поцікавитися, де саме відбудеться торжество, та чи є який дрес-код. Тітка запевнила, що спеціально готуватися не потрібно.

– Ну і добре, – зітхнула з полегшенням дружина. – Не доведеться цілий вечір стрибати на високих підборах.

Точно у потрібний час ми прибули з дружиною за вказаною адресою. Це, як виявилося, був розкішний готельний комплекс з номерами виключно класу люкс та мережею дорогих ресторанів.

І ту почалися справжні сюрпризи. Тітка, коли нас побачила, театрально закотила очі під лоба. Таких довгожданих гостей очевидно зовсім не чекали.

Ми з дружиною на фоні пафосно одягненої публіки виглядали як білі ворони.

– Та ви на інших гостей не дивіться. Нічого страшного. Я просто не хотіла, щоб ви спеціально витрачалися, – щебетала тітка:

– Ми з тобою злидні? – не без іронії прошепотіла мені дружина.

А потім з’ясувалося, що місць за столом нам не передбачено і нас швиденько всадовили на приставних стільцях. Майже у повній ізоляції пройшов для нас цей вечір, але на цьому сюрпризи не скінчилися.

Напередодні тітка слізно запевняла, що уже підготувала для нас найкращу кімнату, а от тепер не дуже чемно пояснила, що там квартиранти. Курортний сезон все-таки. Та на вулиці нас не залишать. У знайомих є вільний вагончик на пляжі.

Моїй дружині увесь це цирк страшенно набриднув і вона вирішила взяти ситуацію у свої руки:

– Дякуємо, але нам і тут подобається. Готель ніби непоганий.

– Та ви знаєте скільки тут найдешевший номер коштує? – злякалася тітка. – Я за це платити не збираюся.

– А нас найдешевший номер не цікавить. Ми звикли у найкращих жити. А заплатити можемо за себе самі. Щиро дякуємо за вашу гостинність.

Наступного дня тітка зрання прибігла до готелю. Мабуть, хотіла пересвідчитися, чи нас звідси не виперли, але коли побачила нашу машину елітної марки просто позеленіла.

Ми так і не зрозуміли, навіщо нас запросили на цей ювілей?

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

one × two =

Спочатку нам не знайшлося місця за столом, а потім відправили ночувати до якихось знайомих у вагончику. Навіщо нас запросили на цей ювілей? Тітка, коли телефонувала, десять разів повторила, що про родичів не треба забувати, що ми ж близька рідня, вона на нас так чекає. Клятвено завіряла, що ми будемо бодай не найпочеснішими гостями на святі. Виявилося, що усе зовсім навпаки. Не бачилися з нею десять років і ще б двадцять не бачитися