Стояла із закритими очима і колихала…пелюшки

Сталось це кілька років тому, коли нашій першій донечці Єві було тільки два місяці. Ми з чоловіком, молоді батьки, виявились неготовими до таких випробувань – дитина спати не хоче, вередує, постійно плаче.

Чоловікові було легше – він хоч із цієї «божевільні» міг на роботу втекти. Там, як-не-як, а можна й подрімати годинку-другу. А для мене це було справжнім пеклом. Я настільки хронічно недосипала, що могла посолити чай, викинути посуд у смітник, а залишки їжі помити в раковині. Одного разу навіть зловила себе на тому, що замістю зубної пасти в мене в руках крем від мозолів.

Звичайно, я могла заснути на хвилин п’ятнадцять, коли моя донечка теж засинала, але сон цей був тривожним, бо як тільки моєму стомленому мозку вдавалось розслабитись – його будив тонкий, наче сигнальна сирена, дитячий плач. Тоді мої ноги самі собою зривались з ліжка й бігли до колисочки, щоб заспокоїти доньку.

Я майже довела свої рухи до автоматизму, напевне, так мій мозок старався скоротити витрати енергії, якої й так було обмаль.

Та одного разу сталось таке, що дуже налякало мою маму…

Чоловіка тоді вдома не було, поїхав у відрядження (як я підозрюю, сам слізно просив у керівництва, щоб його куди-небудь відправили, бо ж дома він відпочити не міг). Так от, зі мною залишилась мама, щоб допомогти з Євою. Цього разу донечка, на диво, швидко заснула і я змогла теж лягти спати. Але посеред ночі мене раптово збудила мама.

– Доню, ти що робиш? – мама дивилась на мене переляканими очима.

В кімнаті світив нічник, Єва спокійно спала в своїй колисочці, а я чомусь стояла біля вікна.

– Що сталось мамо? – спросоння запитала я.

– Це я хочу в тебе запитати.

А сталось, як потім розказала мама, наступне. Посеред ночі моя мама, яка спала в сусідній кімнаті проснулась від того, що я дуже голосно співала дитині колискову. За словами мами, це було так голосно, що вона встала попросити мене бути тихіше, аби не розбудити сусідів. Але коли вона зайшла в кімнату, то ледь не зомліла – Єва спокійно спала у колисці, а я стояла біля вікна із закритими очима й колихала….пелюшки.

Мама говорить, що такого страху у неї давно не було. Я довго потім мусила переконувати її, що зі мною все нормально.

Коли ми розповіли цю історію моєму чоловікові, він довго сміявся й сказав, що вже не раз за мною таке помічав. Але пообіцяв, що якщо моя перевтома так злякала його улюблену тещу, то він, так вже й бути, більше у відрядження не їздитиме й постарається мені більше допомагати з дитиною. І, правда, свою обіцянку виконав.

А ми ще досі сміємось, згадуючи цей випадок.

 

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

twelve − 7 =

Стояла із закритими очима і колихала…пелюшки