– Ой, діти, стеля сиплеться, з вікон дує, – плакала в слухавку Зоя Михайлівна, – тут треба ремонт. Але мені з’їхати на час ремонту нікуди, доведеться тут жити, фарбою дихати.
Ми з чоловіком переглянулись і, звісно, запросили свекруху пожити в нас, поки у неї проводитимуться ремонтні роботи. Вона, ніби того й чекаючи, одразу погодилась. Словом, уже з наступного дня ми жили однією «дружною» родиною. Тільки от, подружитись нам вдавалось на силу.
Річ у тім, що Зоя Михайлівна – людина специфічна. Вона в очі тобі ніколи не скаже, що вважає тебе, скажімо, покидьком, але всіма силами дасть відчути, що про тебе думає.
От і мені свекруха різними шляхами намагалась показати своє зневажливе ставлення. То «ненароком» нагадає мені, що я з бідної сім’ї й всім, що маю – завдячую її синові й, відповідно, їй. То їжу мою «випадково» у смітник викине зі словами: «Я не знала, що воно так має пахнути, я подумала, що воно зіпсоване».
Спочатку я терпіла й намагалась не звертати увагу на таке відверто принизливе ставлення, але коли свекруха, знову ж таки, «між іншим» почала розказувати мені, які у її сина до мене були хороші, красиві, і головне, багаті наречені, я не витримала.
Підійшла до чоловіка й кажу:
– Я більше так не можу. Я краще поїду в будок Зої Михайлівни, поживу в ремонті, ніж слухатиму її щоденні образи.
– Ну, кохана, перестань. – Обійняв мене чоловік. – Завтра я сам поїду й подивлюсь, на якій стадії той ремонт.
– Я поїду з тобою, – сказала я.
Наступного дня ми, нічого не сказавши свекрусі, поїхали до неї додому.
І, на наш превеликий подив, ремонтом там і не пахло! В прямому сенсі!
– Який ремонт? – Здивовано сказала сусідка – Зоя сказала, що поки у вас поживе, бо треба за сином подивитись, бо його та невістка-злидарка геть розорить. – А потім, зрозумівши, що бовкнула зайвого, додала: – Але це вона не про тебе, напевно…
Все стало зрозуміло! Ну і свекруха! Ну і план!
Того вечора чоловік відвіз Зою Михайлівну додому. Вона, звісно, намагалась давити на жалість й почала щось розказувати про високий тиск і хворе серце, але чоловік був неухильний.
– Хочу, щоб ти запам’ятала, мамо, – сказав він, допомагаючи свекрусі збирати речі, – дружину в образу я нікому не дам! Навіть тобі!
