Святослав повністю переїхав до нас. А все тому, що одного разу я просто дозволила йому заночувати

Батьки купили мені квартиру ще коли я навчалась в інституті. Так уже в нас в сім’ї повелось, що вони поставили собі за мету кожну дитину забезпечити житлом, аби на старості пожити для себе. Спочатку купили по квартирі моїм старшим братам, а потім й мені.

«Щоб на старості ніхто з вас не захотів з нами жити, – жартував тато, – адже, щоб не сваритись, всі родичі мають жити окремо

Тільки ставши дорослою, я зрозуміла наскільки батькові слова були слушними.

Словом, через те, що батьки подбали про житло для мене, після одруження ми з чоловіком почали справжнє окреме подружнє життя. Все було чудово. Нам ніхто не заважав, не ліз зі своїми порадами та побажаннями. Ми могли цілий день лежати в ліжку й ніхто не говорив нам, що це неправильно. На вечерю я могла замовити піцу й ніхто словом не дорікнув, що я погана господиня. Я була безмежно вдячна батькам, що вони зробили мені такий подарунок.

Але одного разу зателефонувала свекруха.

– Наш Святослав (молодший брат мого чоловіка) приїздить у ваше місто. – Почала вона – Візьміть його до себе заночувати.

– Звичайно, нехай ночує, – сказала я.

Тоді я й уявити не могла, що однією ночівлею не обійдеться. Як з’ясувалось, в наше місто Святослав приїхав влаштовуватись на роботу. Наступного дня він повідомив нам, що влаштувався й поживе в нас, поки не винайме окреме житло.

Що робити? Ми погодились. Щоправда, я сподівалась, що це триватиме кілька днів адже квартиру знайти в нашому місті нескладно.

Але пройшло вже три місяці, а Святослав й досі живе з нами. Ні, переїздити від нас він не збирається. «Мені звідси до роботи близько», – говорить брат чоловіка.,

Окрім того, він вважає себе в нас гостем, тому абсолютно не переймається з приводу того, щоб чимось нам допомогти, або купити продуктів. З нашої вітальні, де ми з чоловіком любили проводити час вдвох він зробив справжнісіньке лігво: постіль не застелена, скрізь крихти, розкидані шкарпетки та спідня білизна. Я звикла, щоб дома був порядок, але з братом чоловіка цього не дочекаєшся.

От тепер і думаю: варто його попросити з’їхати напряму, чи все ж почекати, поки в нього прокинеться сумління? Як ви вважаєте?

 

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

20 − 14 =

Святослав повністю переїхав до нас. А все тому, що одного разу я просто дозволила йому заночувати