Та коли я опинилась на порозі квартири, яку ми колись купили з чоловіком для доньки, зять сказав, що зайти я не можу

Моєї доньки Валерії не стало вісім років тому, а мій єдиний онучок Ілля живе разом із зятем Дмитром в іншому місті. Мені дуже шкода, що вони далеко, але ми інколи забираємо до себе на канікули. Живуть вони у квартирі, яку ми подарували доньці з зятем на весілля. Щоправда, право власності залишилось на мені. Звичайно, коли Валерії не стало, квартира по праву залишилась Дмитру. Ми з чоловіком не мали нічого проти, адже там живе наш онук.

А пів року тому Дмитро оголосив, що одружується вдруге. Нам з чоловіком хоч було й не дуже приємно, але ми нічого йому не сказали, адже розуміли, що зятеві тяжко самому, ще й з десятирічним сином. Ірину, його нову дружину, ми бачили лише раз, коли приїхали одразу після їхнього весілля забирати Іллю до себе на вихідні. Ірина без великого бажання привіталась зі мною й пішла на кухню. Я, звичайно, все розумію, ми не родичі й вона не зобов’язана нам любити, але можна ж було виявити елементарну повагу до людей, які купили квартиру, в якій вона зараз живе. Але я не стала нічого говорити Дмитру, щоб не псувати з ним стосунків. Для мене головним було, щоб нова дружина зятя не ображала мого онука. Щоправда, зі слів Іллі, мачуха до нього не мала особливої справи. Вона не намагалась бути йому матір’ю, але їсти варила та одяг прала – і на тому дякую.

Але тиждень тому я їздила в місто, де живе зять з онуком, в обласну поліклініку. Я вже не молода, тому здоров’я не дуже. Думала, що впораюсь за один день, але мені призначили обстеження на ранок наступного, тому довелось думати, де заночувати. Звичайно, я одразу зателефонувала Дмитру. Але його телефон був вимкнений. Тоді набрала онука. Але й він не відповідав. «Напевно в музичній школі», – подумала я й вирішила поїхати до них без попередження, адже номера телефону Ірини я не мала.

Та коли я опинилась на порозі квартири, яку ми колись купили з чоловіком для доньки, зять сказав, що зайти я не можу.

«Розумієте, – почав він, – я, звичайно, не проти, але Ірині це не дуже сподобається. Тому вибачте…»

Сидячи в останній маршрутці я сиділа й плакала. Як так? За що так зі мною? Я абсолютно не втручаюсь в життя зятя і якби в мене не було нагальної потреби, я ніколи б не прийшла до них ночувати. Зараз я твердо вирішила, що юридично запишу квартиру на онука, а зараз здаватиму її в оренду, аби, коли Ілля виросте мав якийсь капітал. Ну, а зятя з дружиною попрошу підшукати собі інше житло. І нехай, якщо хочуть ображаються, адже мені теж зараз неприємно!

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

three × three =

Та коли я опинилась на порозі квартири, яку ми колись купили з чоловіком для доньки, зять сказав, що зайти я не можу