Так хвалила свою дитину, що й не помітила, як цим їй нашкодила

Сьогодні за одним великим столом зібралася разом уся родина. Діти та онуки приїхали привітати Олександра Михайловича з днем народження.

Мар’яні подобалося, що батьки її чоловіка Олега підтримують сімейну традицію збирати усю рідню під одним дахом. У домі Олександра Михайловича та Валентини Василівни панувала тепла, дружня атмосфера. Гостям вони завжди були раді. До того ж Валентина Василівна була справжнім майстром кулінарної справи, кожного разу дивувала гостей новими смачними шедеврами.

– Про що задумалася? – Обійняв Олег дружину за плечі.

– Та, так. Дурниці, – посміхнулася чоловіку Мар’яна. – Вікторія з Андрієм вже тут?

– Здається, так. Не хвилюйся. Просто не звертай на її теревені уваги, – спробував заспокоїти дружину Олег.

Прекрасний вечір у родинному колі. Про таке можна лише мріяти, якби не одне «але». Вікторія, дружина рідного брата Олега Андрія, була досить неприємною особою. Мар’яні аж гидко ставало від її нещирої улесливої ввічливості, ніби павутинням усіх обплітала. Але найбільше вражало те, що Вікторія так вміла перекрутити будь-яку розмову, щоб вона сама, її чоловік, її діти виглядали білими та пухнастими, неначе янголи, усіх же інших, ніби ненароком, поливала брудом. Особливу увагу жінка приділяла Каті, племінниці свого чоловіка. Після її речей Мар’яна й сама готова була повірити у неповноцінність своєї дитини.

У присутності свекрів Вікторія завжди трималася у дозволених рамках, та варто було невісткам залишитися удвох, то відразу ніби дамбу проривало. Мар’яна кожного разу дивувалася, звідки у людині може бути скільки пихатості та зверхності.

Мар’яна тихенько зітхнула та зайшла до вітальні.

– О, Мар’яно, привіт! Іди сідай біля мене. Поговоримо, а то давно вже не бачилися, – відразу вчепилася поглядом у Мар’яну Вікторія та з вдаваною привітністю помахала їй рукою.

Першу половину вечері близьке сусідство Вікторії не дуже напружувало. У центрі загальної уваги, звичайно ж, був іменинник. Лунали тости, щирі привітання. Врешті-решт Вікторія не витримала та стала допитувати Мар’яну у звичній манері.

– Як справи у вашої Катрусі? Як навчальний рік? – й не дочекавшись відповіді відразу почала співати дифірамби своїй доньці. – От наша Маринка у табелі усі десять-одинадцять принесла. На батьківських зборах вчителька лише її й хвалила. А як же інакше? Вона ж гордість школи. Цього року перемогла у міській олімпіаді з української мови, а з англійської – в обласному конкурсі. На останньому дзвонику їй чотири грамоти вручили! Уявляєте! Одну – від міської ради. Сам мер особисто вручав.

– Приємно це чути. Порадувала Маринка бабусю з дідусем. Молодчина, – обережно перервав Вікторію Олександр Михайлович й звернувся до другої невістки. – То як там Катруся? Минулого разу, здається, казали, що ви з математикою не дуже ладнали?

– Все у нас добре. Не хвилюйтеся. Олег сам з нею займався. Підтягнули. Але тепер англійку трішки запустили, – ніяково посміхнулася свекру Мар’яна.

– Не розумію я, чому ви нічого не робите, – втрутилася Вікторія та знову взялася за стару пісню. – Зовсім про майбутнє своєї дитини не думаєте. Як вона ЗНО складе. До якого університету потім зможе вступити. А далі що? Співробітниця клінінгової компанії у кращому випадку. От мені за Маринку не доведеться червоніти. З її оцінками перед нею усі двері будуть відчинені. А вам негайно потрібно відправити Катю до репетитора з англійської мови. З математики також не завадило б. Я знаю дуже хорошого. Він трішки дорогуватий й абикого не бере, але дуже компетентний. Я можу за вас слівце замовити.

Вікторія раптом зустрілася поглядом з Олександром Михайловичем і відразу замовкла. Той вперше почув від невістки подібні речі. Сьогодні вона при ньому явно перегнула палку.

– А знаєш, Вікторіє, – звернувся до жінки Олександр Михайлович після недовгих роздумів, – коли твій майбутній чоловік перейшов з молодшої школи до середньої, він також з деякими предметами відразу не дуже ладнав. Вчитель математики навіть натякав нам відправити Андрія до спеціальної школи, мовляв, звичайну шкільну програму він нізащо не витягне. Ми з Валентиною Василівною дуже переживали. Та класна керівниця Андрія тоді нас заспокоїла. Кожна дитина навчається у своєму темпі. А щоб досягти успіху високих оцінок недостатньо. Ще й іншими якостями треба володіти. У Андрія в атестаті далеко не відмінні оцінки, але, як бачиш, зараз він зовсім не співробітник клінінгової компанії, а банкір, який усього досяг сам і якого у відповідних професійних колах вельми поважають. Не побоюся цього сказати, хоч він і мій син.

Вікторія притихла, боялася й очі підвести, а Олександр Михайлович звернувся тепер уже до всіх.

– Я вам забувся сказати. Мене мій давній знайомий запросив до себе у гості. Пам’ятаєте Володимира Петровича? Ми з ним разом працювали. Він уже десять років як у Лондоні живе. Його донька до себе забрала. Ось нещодавно написав, що дуже хоче зустрітися, але самому приїхати здоров’я не дозволяє. Я ще якось вагався, та зараз вирішив. Треба їхати. І Катрусю із собою візьму. Якраз її англійську підтягнемо. Буде у Лондоні можливість попрактикуватися. Та й за дідусем онука нагляне.

Вікторія коли це почула, аж підскочила на місці.

– А щодо Маринки, – приєдналася до розмови Валентина Василівна, – то ви її своїм навчанням скоро доконаєте. Катруся поїде з дідусем, а вона зі мною хай в цей час побуде. Дитина відпочине, а я не сумуватиму без свого діда.

Вікторія сиділа сама не своя, ніби у холодну воду опустили.

Мар’яна подумки подякувала чоловіковим батькам, що так вміло другу невістку на місце поставили. Тепер точно сто разів подумає, перш ніж щось казати. Та чи надовго?

 

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

one × two =

Так хвалила свою дитину, що й не помітила, як цим їй нашкодила