Так сталося, що я доглядала за свекром, поки мій колишній чоловік жив з іншою.

Спільні роки зі своїм колишнім чоловіком ми прожили у його батьків. У трикімнатній квартирі народився та виріс наш зараз вже восьмирічний син. Коли Андрій, мій чоловік, вирішив піти від мене до іншої жінки, я все ж залишилася жити у свекра та свекрухи.

Мені просто й піти нікуди було, батьків моїх давно вже не стало, від них лише хатка у селі залишилася, та й занедбана. Вже чотири роки я проживаю у хаті батьків мого чоловіка. За цей час свекор овдовів, а потім почав хворіти. Я доглядаю за ним та виховую сина.

Чоловік же будує своє особисте життя в іншому місті й навіть не переймається долею вже старенького батька. Гроші на його утримання чоловік також не надсилає. А старість вона яка? Одних ліків на усю пенсію купив й то не вистачило! Тож, я тягну як можу на собі та старого, і малого.

Якось Федору Петровичу стало зовсім погано. Тоді його син нарешті вирішив приїхати, та ще й не один, а з новою дружиною. Ми тоді жили усі по різних кімнатах. Та все ж було не надто приємно бачити дружину колишнього, ще й пояснювати синові, як так сталося, що його батько з іншою жінкою.

Якось я підслухала розмову Андрія та його дружини.

-Ти старому все ж скажи, хай заповіт напише. А то твоя он як вчепилася в діда! Квартиру собі трикімнатну хоче диви як!, – говорила дружина.

-Та вона ж за ним все ж доглядає…Нащо ти так?,- відповідав Андрій.

-Ти що, зовсім дурень? Вона того й доглядає аби потім в тебе квартиру відібрати!, – підвищила голос благовірна на мого чоловіка.

Мені було так смішно від цієї розмови та шкода їх одночасно. Федор Петрович вже давно заповів квартиру своєму єдиному онукові. Та я про це не сказала. Зараз свекор був у тому стані, в якому заповіт не складають. Та мій колишній все ж пішов до батька. Я тоді біля дверей його зупинила й розповіла, що заповіт є і він перебуває у мого знайомого нотаріуса в сейфі. Тож, навіть, якщо його дружина, яка нічого світлого, захоче знищити цей документ, у неї не вийде. Я це все сказала, аби тільки Федора Петровича Андрій не тривожив. Розумієте, він був у такому стані, що будь-яке хвилювання могло б стати для нього фатальним.

Почувши мої слова, Андрій відійшов. Я так і не зрозуміла, що він відчував, у його погляді я побачила і розпач, і жаль, і смуток. Колишній чоловік, звісно що, розповів про вже наявний заповіт дружині. Вона була дуже розлючена. Тільки я не хотіла аби Федір Петрович чув наші розбирання, адже розуміла, як би йому було прикро знати, який в нього син.

Горе-подружжя поїхали того ж дня. За тиждень Федора Петровича не стало. В останні хвилини життя рідного сина поруч не було… Ба більше Андрій навіть на похорон до свого батька не приїхав.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

nine − 3 =

Так сталося, що я доглядала за свекром, поки мій колишній чоловік жив з іншою.