Коли ми одружилися з Олею, нам було по 25 років. Ще молоді, не маючи свого житла, ми оселилися у будинку батьків моєї дівчини. Оля жила в селищі міського типу і не хотіла полишати місце, де вона народилася та зростала. Тож, ми вирішили разом виїхати закордон на заробітки аби побудувати поруч з її батьками свій будинок.
Працювати на заводі нелегко, тож Оля через погане самопочуття повернулася додому, а я залишився в Словаччині працювати. За пів року заробив непогано: частину коштів залишав собі на їжу, решту ж – надсилав дружині аби відкладати на наше житло. Та коли повернувся додому – був здивований. Замість будівництва нового житла, за мої ж гроші теща вирішила зробити ремонт у своїй оселі.
Мовляв, коли ми проживали, то трішки зіпсували їй меблі та техніку.
“Та й взагалі вирішили освіжити спочатку після вас наш будинок, а потім вже й до вашого дійти”, – сказала теща. Я був просто вражений, поглянув на Олю, а вона нібито з усім погоджувалася.
Коли я залишився з жінкою наодинці, то запитав, чи дійсно усі кошти, що я висилав пішли на ремонт хати її батьків.
” Та ні, трішки залишилося, фундамент покласти”, – відповіла Оля.
Але ж я заробив немало, куди поділися ті кошти? Через це у нас й виникла суперечка. Я ніяк не міг збагнути, як Оля могла отак витратити кошти не на спільний будинок, ще й нічого мені про це не казати. Це ж я заробив гроші, і нелегко вони мені дісталися.
За період своєї відпустки я зміг збудувати фундамент на ділянці, яку ми придбали під будинок. Далі думав придбати паркан, але теща знову почала господарювати. Їй здавалося, що паркан я обрав надто дорогий, що за ці гроші можна два придбати: їй та нам. Оля ж зі своєю мамою не сперечалася.
Коли я вчергове порадив тещі не рахувати мої гроші, та образилася. Дружина ж не надто підтримувала мене, казала, що мама просто хоче якнайкраще. Навіть не знаю, чи варто було нам будуватись поруч з батьками Олі.
