Так, я розумію, що треба бути вдячними батькам, але інколи їхні вимоги не дуже адекватні. Мої батьки, дізнавшись про покупку, пообіцяли нам «щедрий» подарунок

Мої батьки – люди непрості. Чомусь в них так заведено, що якщо вони мені або молодшій сестрі чимось допомогли, то ми повинні бути їм дякувати до кінця життя. Так, я розумію, що треба бути вдячними батькам, але інколи їхні вимоги не дуже адекватні.

На весілля нам батьки подарували невелику суму грошей. «Це на холодильник», – сказали вони. У нас тоді були інші плани на весільні гроші, тим більше, що збирались ми жити в батьків чоловіка, а в них холодильник є, навіщо ще один? Але, раз гроші цільові, то ми змушені були приїхати у квартиру свекрів зі своїм холодильником, як би це безглуздо не виглядало. Зате мої батьки лишились задоволені!

Протягом останніх років нам з чоловіком вдалось назбирати грошей на свою квартиру. Мої батьки, дізнавшись про покупку, пообіцяли нам «щедрий» подарунок – оплатити ремонт. Я не стала відмовлятись, адже така пропозиція була нам якраз доречною, але якби знала, чим це закінчиться, то не брала б від них ані копійки.

Словом, перед самою купівлею почали мені тато з мамою телефонувати ледь не щодня, вмовляючи, щоб квартиру ми оформили тільки на мене. Ми вирішили її записати навпіл, але батькам це не сподобалось.

– Кине він тебе й залишишся на вулиці, – говорила мені мама.

– Мамо, – я намагалась їй пояснити, – навіть у випадку розлучення все майно, спільно нажите за час шлюбу, ділиться навпіл, тому не важливо на кого буде записана квартира. Але мене бентежить інше: чому ти вважаєш, що чоловік мене кине?

– Знаю я таких, – продовжила мама, – ми ремонт вам зробимо своїм коштом, він прийде на все готове, а потім у тебе ще й відсудить!

Мене це надзвичайно обурило.

– Якщо так, мамо, – я навіть перейшла на крик, – то не потрібно нам ваших грошей. Самі якось з ремонтом справимось. А мого чоловіка очорнювати не треба – він не менше за мене в цю квартиру зусиль вклав. Тому я нікому не дозволю його ображати!

– Ой, які ми образливі! – Мама вже вийшла із себе. – Я ж як краще хотіла, а ти вже ображаєшся. Замість того, щоб батькам подякувати, які для вас так стараються, то ти ще на матір голос підвищуєш – невдячна.

Далі продовжувати розмову не було сенсу. Мама з татом перестали зі мною спілкуватись, а на чоловіка мого взагалі образились хтозна-чому. От вирішили собі, що він неодмінно мусить бути аферистом і живуть тепер, чекають поки він мене покине, відсудить всю квартиру, яку ми ще навіть не купили, і я, бездомна, прийду до них каятись й говорити, що вони мали рацію.

Ну й нехай. Я для себе зрозуміла, що моя сім’я – головне. В нас із чоловіком обов’язково все буде: і квартиру купимо, і ремонт якось зробимо. Головне, що разом і своїми силами. Й потім ніхто нам нічим не зможе дорікнути. А поки побажайте нам щастя!

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

15 + 10 =

Так, я розумію, що треба бути вдячними батькам, але інколи їхні вимоги не дуже адекватні. Мої батьки, дізнавшись про покупку, пообіцяли нам «щедрий» подарунок