Тоді я усвідомила, як багато працюю: на мені троє дітей, двоє старих людей, корова, кури, гуси, город, хата й чоловік, який завжди чимось незадоволений. «Зате не сама» – Заспокоювала я себе.

Є у мене сестра-близнючка Марина. Не дивлячись на те, що в молодому віці ми були схожі між собою, як дві краплі води, все ж за характером дуже різні. Я вважала, що головне в житті – вийти заміж, а сестра хотіла отримати освіту й побудувати кар’єру.

«Дивись, бо одній залишись на старості страшно, – говорила я Марині, – тобі твої дипломи склянку води не принесуть.» Але сестрі, здається, було все одно. Замість того, щоб ходити на танці, вона сиділа за підручниками. А я – ні. Закінчила школу й вийшла заміж за колишнього однокласника.

«А що? – Думала я – Хлопець роботящий, без шкідливих звичок. Що мені ще треба?»

Тому вже у вісімнадцять я мала на руках сина, а «роботящий, без шкідливих звичок» став затримуватись на роботі, приходити нетверезим і влаштовувати скандали з першого ліпшого приводу. Але мене це зупинило. Навіть після того, як чоловік вперше підняв на мене руку, я знайшла йому виправдання й навіть не думала про те, щоб піти від нього.

А за два роки в мене народилась ще донечка. «Кому я буду потрібна з двома дітьми? – Думала я – Так нехай не принц, але краще з ним, ніж одній.» А потім народився ще молодший син. Третя дитина остаточно переконала мене в тому, що я без чоловіка – ніхто, адже освіти немає, робити нічого, крім домашнього господарства не вмію, тому моя доля – до кінця життя залишитись з ним. Навіть розуміючи, що я нещаслива, сестру я шкодувала, адже вважала, що жити самій у її віці – ганебно.

А Марина тим часом закінчила інститут, знайшла хорошу роботу, отримала квартиру, адже на той час спеціалісти забезпечувались житлом. Ми ж з чоловіком та дітьми тіснились в старенькій хаті разом з його батьками.

Йшли роки, свекри стали зовсім старими й хворими й догляд за ним також ліг на мої плечі. Тоді я усвідомила, як багато працюю: на мені троє дітей, двоє старих людей, корова, кури, гуси, город, хата й чоловік, який завжди чимось незадоволений. Інколи думала про Марину, яка працює до шостої, потім їде власним автомобілем попри магазини з гарним одягом, купує собі, що захоче, а потім приїздить додому, де тихо й спокійно та можна відпочити. А у мене завжди шум, гам і купа роботи. «Зате не сама» – Заспокоювала я себе.

Коли діти виросли й створили свої сім’ї, а свекрів не стало, я сподівалась, що моє життя стане легшим. Але ні. Чоловік вирішив, що я йому нецікава й пішов до іншої. Я змушена була звільнити будинок, де прожила все життя, адже він забажав привести нову дружину у свою хату, залишену батьками. Йти мені було нікуди – невісткам я була не треба, тому взяла мене дочка, хоч і без великого бажання. Я часто чую, як зять свариться з нею через мою присутність. Було б мені куди податись, я б і дня в них не затримала, але, на жаль, нема куди…

Сестра ж живе у своє задоволення… Свого часу вона заробила на ще одну квартиру, яку здає в оренду й має на пенсії непоганий дохід. Її заощадження також дозволяють літати відпочивати й займатись тим, що хоче… Зараз вона шкодує мене. Але до себе жити не кличе – самотність їй подобається. Врешті-решт, я сама винна, що моє життя склалось так…

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

14 − fourteen =

Тоді я усвідомила, як багато працюю: на мені троє дітей, двоє старих людей, корова, кури, гуси, город, хата й чоловік, який завжди чимось незадоволений. «Зате не сама» – Заспокоювала я себе.