Вікторія була доволі приємною дівчиною. Ми одразу знайшли спільну мову, адже мали багато спільного. Одружились ми через пів року зустрічань. От тільки молода дружина настояла, щоб ми жили в її батьків.
У тестя з тещею двокімнатна квартира. Нас поселили у прохідній кімнаті, яка служила ще й вітальнею. Там стояв телевізор і, відповідно, приходячи з роботи я мав «щастя» бачити на розкладному дивані, на якому ми з Вікторією спали, Володимира Івановича, батька дружини, який в цей час дивився фільми. Теща також любила сидіти в нашій кімнаті допізна, адже там «краще освітлення, щоб вишивати».
Звісно, що мене дуже дратував такий стан речей, як і те, що батьки дружини посеред ночі ходили туди-сюди, гримаючи дверима в нашій кімнаті. А я зранку, збираючись на роботу, змушений був кип’ятити воду на плиті, аби не розбудити шумом електрочайника батьків, бо вони, бачте, спати хочуть. У квартирі тестя з тещею я відчував себе гостем, якому не раді: в душі мені забороняли митись довше десяти хвилин в цілях економії, хоч я й оплачував половину комунальних послуг; речі мої «кочували» по всій квартирі в час моєї відсутності, адже тесть жив по принципу «все твоє – тепер моє».
Якось я набрався сміливості поговорити з батьками дружини про те, що зі мною потрібно рахуватись. Але Володимир Іванович на мої слова відповів дуже агресивно. Тестеві не сподобалось те, що я маю свою думку. Він поговорив з дружиною, аби та «вплинула» на мене. Вікторія сказала, щоб я не сварився з її батьками, адже ми живемо в їхній квартирі.
Тоді я запропонував дружині переїхати хоча б в орендоване житло, аби ніхто не міг втручатись в нашу сім’ю. Вікторія, здається, була не проти, але коли вона сказала батькові, що ми хочемо переїхати, той розгнівався.
«Сам можеш їхати на всі чотири сторони, а дочку з дому я не відпущу!» – кричав мені тесть.
І ніякі аргументи, що його дочка – доросла жінка й моя дружина його не переконали. Словом, Вікторія нікуди переїжджати не захотіла. Але я твердо вирішив, що не залишусь тут, тому, склавши речі, переїхав в орендовану квартиру.
За тиждень Вікторія зателефонувала й сказала, що подає на розлучення. Аргументом було те, що чоловік, який не поважає її батьків, не може бути з нею. Як я не намагався зберегти стосунки, але нічого не вийшло. Ми розлучились, а батьки знайшли для Вікторії іншого чоловіка. Щоправда, через кілька місяців спільного життя з її батьками й він утік.
Зараз колишня дружина сама намагається налагодити зі мною спілкування. Просить знову почати жити разом. Вона готова навіть переїхати до мене, але мені вже це не потрібно.
