Того вечора ми вирішили зустрітись з другом. Я недавно повернувся з Європи, де прожив майже два роки. Ми довго не бачились з Дмитром, тому вирішили посидіти в кафе.

Щойно я сів на зручний диванчик в очікуванні смачної вечері, як зрозумів, що на чомусь сиджу. Виявилось, що це – банківська картка.

– Напевно, хтось із попередніх відвідувачів забув, – припустив друг. – Залиш тут, можливо, власник повернеться.

– Залишати тут не можна, – сказав я, – а раптом він повернеться не зараз, а наступні відвідувачі кафе виявляться менш совісними і привласнять картку. Треба віддати адміністратору.

Ми покликали адміністратора й пояснили йому ситуацію. Ним виявився чоловік середніх років, серйозний та виважений. Він подякував нам за пильність та чесність і, як знак поваги, запропонував нам вибрати десерт за рахунок кафе.

Ми, в піднесеному настрої, почали вивчати меню, коли до нас підбігли дві дівчини. Одна, та що вища, була дуже розгубленою, а інша, трохи нижча брюнетка, виглядала вкрай розчарованою й, здається, навіть плакала.

– Ви тут банківської картки не бачили? – Ніяково звернулась до нас сумна брюнетка.

– Бачили. – Спокійно сказав я. – Ось тут вона була. – Я вказав на диван.

Дівчата з надією подивились на нас.

– І де вона? – Брюнетка дивилась мені прямо у вічі.

Ми з другом переглянулись і я йому підморгнув, мовляв, давай їх розіграємо.

– Я віддав картку чоловікові.

– Якому? – Хором скрикнули дівчата.

– Та одному, – я продовжував свій розіграш, – він нам за те десерт пообіцяв.

– Як?! – Плеснула в долоні від розпачу брюнетка. – Ви віддали мою картку за десерт?!

– Так. – Спокійно сказав я.

Та, побачивши, що у брюнетки навертаються сльози на очі, я вирішив припинити жартувати й покликав адміністратора.

Той віддав дівчині картку й додав:

– А хлопці-то – молодці. Чесними виявились. Ви б дівчата до них придивились!

Наші співрозмовниці трохи зашарілися, а брюнетка сором’язливо додала:

– Тепер я вимушена пригостити вас десертом.

Я випростався.

– Та ми до кінця життя сорому не оберемось, якщо хтось дізнається, що нас із Дмитром дівчата в кафе десертом пригощали. Давайте вже краще ми вас пригостимо!

Всі голосно засміялись й ситуація перестала бути напруженою.

З дівчатами ми познайомились. Та, що вища зветься Іриною, а брюнетка, яка загубила картку – Оксана.

***

Оксано, ходімо! А то без нас почнуть. – Я підганяв свою брюнетку дружину, яка повільно збиралась.

– Зараз, уже виходжу.

Ми сіли в машину й поїхали на весілля до наших друзів – Дмитра та Ірини.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

16 + seven =

Того вечора ми вирішили зустрітись з другом. Я недавно повернувся з Європи, де прожив майже два роки. Ми довго не бачились з Дмитром, тому вирішили посидіти в кафе.